Референтна група це: Референтні групи — Вікіпедія – Референтна група — ПСИХОЛОГІС

Автор: | 29.08.2020

Референтні групи — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Референтні групи — соціальні групи, які є прямими (у разі безпосереднього спілкування) або непрямими об’єктами для порівняння, чи ж зразками для наслідування в процесі формування поглядів чи поведінки окремої людини.

По виконуваних функціях розрізняють нормативні та порівняльні референтні групи, за фактом членства в групі — групи присутності і ідеальні, відповідно із згодою або запереченням індивідом норм і цінностей групи — позитивні і негативні референтні групи.

Нормативна референтна група виступає джерелом норм, що регулюють поведінку індивіда, орієнтиром по ряду значущих для нього проблем. В свою чергу, порівняльна референтна група є для індивіда еталоном в оцінках себе і оточуючих. Одна і та ж референтна група може виступати і як нормативна, і як порівняльна.

Група присутності — це референтна група, членом якої є індивід. Ідеальна референтна група — це група, на думку якої індивід орієнтується у своїй поведінці, в оцінках важливих для нього подій, в суб’єктивних відносинах до інших людей, але до складу якої він з яких-небудь причин не входить. Така група буває для нього особливо привабливою. Ідеальна референтна група може бути як реально існуючою в соціальному середовищі, так і вигаданою (в цьому випадку еталоном суб’єктивних оцінок, життєвих ідеалів індивіда виступають літературні герої, історичні діячі далекого минулого і ін.).

Якщо соціальні норми і ціннісні орієнтації позитивної референтної групи повністю відповідають уявленням про норми і цінності індивіда, то система цінностей негативної референтної групи при такій же мірі значущості та важливості оцінок і думки цієї групи для індивіда чужа і протилежна його цінностям. Тому в своїй поведінці він намагається отримати негативну оцінку, «несхвалення» своїх вчинків і позиції з боку цієї групи.

У соціології та соціальній психології поняття «референтна група» використовується в основному для пояснення соціально-психологічних механізмів, що беруть участь у формуванні в індивідуальній свідомості установок ціннісно-нормативної регуляції особистості. В цьому плані воно становить інтерес для соціологічних досліджень, пов’язаних з вивченням ефективності педагогічних і пропагандистських впливів, так як уміння знаходити і виділяти референтні групи істотно спрощує роботу з вивчення спрямованості особистості та пошук шляхів цілеспрямованого впливу на її формування.

Референтна група це що таке референтна група визначення

референтної групи

↑ Відмінне визначення

Неповне визначення ↓

референтної групи

REFERENCE GROUP) У процесі формування своїх установок і переконань і при здійсненні своїх дій люди порівнюють або ідентифікують себе з іншими людьми або групами людей, чиї установки, переконання і дії сприймаються ними як відповідний стандарт (appropriate measures). Такі групи називаються референтними групами. Насправді люди можуть і не бути членами тих груп, з якими вони себе співвідносять. Наприклад, одне з пояснень голосування британського робітничого класу за консервативну партію полягало в тому, що установки цих виборців формувалися за допомогою порівняння або ідентифікації із середнім класом. Крім того, установки можуть формуватися не тільки за допомогою позитивної ідентифікації з референтною групою, але також за допомогою негативного співвіднесення з нею або відкидання цієї групи. Корисним є розрізнення нормативної та порівняльної функцій референтних груп. Перша пов’язана лише з формуванням установок щодо референтної групи (як у випадку з консерватизмом робітничого класу). Порівняльну функцію референтна група виконує тоді, коли вона є основою для оцінки будь-ким своєї життєвої ситуації. Наприклад, менеджери середнього рівня в більшій мірі відчувають свою депрівірованность тоді, коли вони порівнюють себе з тими менеджерами, які отримали підвищення по службі, і в меншій, коли порівняння проводиться з тими, хто залишився на колишній посаді. Див. Також: Відносна депривація. Літ. Runciman (1966)

↑ Відмінне визначення

Неповне визначення ↓

референтна група

↑ Відмінне визначення

Неповне визначення ↓

ГРУПА референтних

реальна чи уявна соц. група, система цінностей і норм до-рій виступає для індивіда еталоном. Поняття «р.н.» було введено амер. соц. психологом Г. Хайменом. Розглядаючи малі групи, що впливають на поведінку індивіда, ін. Амер. дослідник, М. Шериф, розділив їх на два види: групи членства, членом яких брало індивід є, і нечленскіе, або референтні, членом яких брало індивід не є, але з цінностями і нормами яких брало співвідносить свої погляди і поведінку. Пізніше ін. Дослідники (Р. Мертон, Т. Ньюком) поширили поняття р.н. на все об’єднання, к-які є для індивіда ця лоном при оцінці їм власного соц. полож * ня, дій, поглядів і т. д. Це може бути як група, до до-рій належить даний індивід, так і група, членом до якої він хотів би бути або був раніше. Розрізняють реальну і уявну Г р Реальна — це група людей, що служать для особистості еталоном реалізації оптимальних для неї соц. норм і цінностей; уявна — відбиті у свідомості індивіда його ціннісні і нормативні орієнтації, його життєві ідеали, які виступають в формі персоніфікованих еталонів і ідеалів. Ці персоніфіковані образи людей представляють «внутрішню аудиторію», на к-рую особистість орієнтується в своїх думках і діях. В системі відносин «особистість — т-во» р.н. виконують три головні функції: статусну (інформативну), що сприяє формуванню в індивіда уявлення про його місце в соц. структурі т-ва, його соц. статус і ідеалі виконання соц. ролей, відповідних цьому статусу; регулятивну (або нормативну), яка встановлює і інтерпретує для особистості соц. норми про-ва і ін. соц. груп і через них обумовлює певний тип поведінки; світоглядну (ціннісно-оціночну), визначальну установки, цінності, ідеали і цілі особистості. На практиці теорія референтних груп застосовується при вивченні соц. мобільності, процесу адаптації особистості до різного. соц. середах, ефективності засобів масової комунікації. Див. Також Концепції референтної групи. Літ. Щедріна Є.В. Референтні як характеристика системи міжособистісних відносин // Психологічна теорія колективу. М. 1979; Sherif M. An outline of social psychology. N.Y. 1948. Г.С. Антипина.

↑ Відмінне визначення

Неповне визначення ↓

референтної групи

По виконуваних функцій розрізняють нормативні та порівняльні Р.Г. за фактом членства в групі — групи присутності та ідеальні, відповідно до згодою або запереченням індивідом норм і цінностей групи — позитивні і негативні Р.Г.

Нормативна Р.Г. виступає джерелом норм, що регулюють поведінку індивіда, орієнтиром по ряду значущих для нього проблем. У свою чергу, порівняльна Р.Г. є для індивіда еталоном в оцінках себе і оточуючих. Одна і та ж Р.Г. може виступати як і нормативна і порівняльна.

Е.В. Щедріної розроблена спеціальна експериментальна процедура виявлення Р.Г. — референтометрія. Вона зводиться до встановлення і виявлення ступеня референтности членів групи для кожного, хто входить в нього індивіда, тобто до визначення кола осіб, думка яких по ряду питань представляє особливого значення для індивіда.

В.А. Полікарпов, Л.І. Науменко

↑ Відмінне визначення

Схожі статті

Референтная группа — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Рефере́нтная гру́ппа — это социальная группа, которая служит для индивида своеобразным стандартом, системой отсчёта для себя и других, а также источником формирования социальных норм и ценностных ориентаций.

По выполняемым функциям различают нормативные и сравнительные референтные группы, по факту членства в группе — группы присутствия и идеальные, в соответствии с согласием или отрицанием индивидом норм и ценностей группы — положительные и отрицательные референтные группы.

Нормативная референтная группа выступает источником норм, регулирующих поведение индивида, ориентиром по ряду значимых для него проблем. В свою очередь, сравнительная референтная группа является для индивида эталоном в оценках себя и окружающих. Одна и та же референтная группа может выступать и как нормативная, и как сравнительная.

Группа присутствия — это референтная группа, членом которой является индивид. Идеальная референтная группа — это группа, на мнение которой индивид ориентируется в своём поведении, в оценках важных для него событий, в субъективных отношениях к другим людям, но в состав которой он по каким-либо причинам не входит. Такая группа бывает для него особо притягательной. Идеальная референтная группа может быть как реально существующей в социальной среде, так и вымышленной (в этом случае эталоном субъективных оценок, жизненных идеалов индивида выступают литературные герои, исторические деятели далёкого прошлого и др.).

Если социальные нормы и ценностные ориентации положительной референтной группы полностью соответствуют представлениям о нормах и ценностях индивида, то система ценностей отрицательной референтной группы при такой же степени значимости и важности оценок и мнения этой группы для индивида чужда и противоположна его ценностям. Поэтому в своём поведении он старается получить негативную оценку, «неодобрение» своих поступков и позиции со стороны этой группы.

В социологии и социальной психологии понятие «референтная группа» используется в основном для объяснения социально-психологических механизмов, участвующих в формировании в индивидуальном сознании установок ценностно-нормативной регуляции личности. В этом плане оно представляет интерес для социологических исследований, связанных с изучением эффективности педагогических и пропагандистских воздействий, так как умение находить и выделять референтные группы существенно упрощает работу по изучению направленности личности и поиск путей целенаправленного влияния на её формирование.

Референтна група та її місце в сучасному житті людини (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

“Референтна група та її місце

в сучасному житті людини”

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін.

Усі референтні групи поділяються на два типи:

(1) “компаративна” референтна група , тобто група, що представляє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й ін. Поняття компаративної “референтної групи” лягло в основу концепції “відносної депривації”, висунутої амер. соціопсихологом С. Стауффером;

(2) “нормативна” референтна група відіграє регулятивну роль стосовно поводження індивіда. Теорія “нормативної” референтної групи одержала розвиток у роботах А. Стросса і Т. Шибутани, що визначають Р. м. як будь-який колектив, реальний чи уявлюваний, оцінюваний чи високо низько, з до-рим індивід співвідносить своє поводження і майбутнє. Таке розуміння Р. м. має чимало загального з поняттям “узагальнений інший”, що знайшло широке застосування в роботах амер. соціопсихолога Дж.

Міда. Відповідно до його теорії, прагнучи знайти внутр. єдність, інтегрувати в єдине ціле своє мозаїчне “я”, людина співвідносить себе з опред. соціальною групою. Дж. Мід представив розвиток індивіда як процес, що складається з трьох фаз:

(1) “проста ігрова фаза”, коли індивід засвоює роль одного іншого;

(2) “складна ігрова” фаза, у до-рій індивід асимілює ролі й установки декількох інших; (3) фаза “узагальнений інший”, що настає тоді, коли індивід ідентифікує себе з усією спільністю

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

— первинні та вторинні;

— формальні і неформальні;

— групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”.

В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.

Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства загубила свою привабливість для індивіда, він співвідносить свою поведінку з “другою” групою.

Очевидним є той простий факт, що з перших днів свого життя людина зв’язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і неопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як “малі”. Другими словами – необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група і які її параметри належать дослідженню в соціальній психології?

Мала група – малочисельна за складом група, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами.

В науці визначено “нижню” та “верхню” межу малої групи.

Найменшою малою групою є група з двох людей – так звана “діада”. В ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число 7±2. Саме це число було “відкрите” американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об’єму оперативної пам’яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільш поширений у світі чисельний склад сім’ї – від 5 – до 10 чоловік). А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а потреби спільної групової діяльності.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

— первинні та вторинні;

— формальні і неформальні;

— групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Соціологія — Танчин I.3.-Референтні групи.

Соціальна група — це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

За визначенням Роберта Мертона, група — це сукупність двох і/або більше людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до цієї групи і вважаються членами цієї групи з погляду інших.

Класифікація соціальних груп.

Одним із головних критеріїв типології груп є їхня чисельність. У соціології розрізняють малі, середні та великі групи. Чим менша група, тим більше можливостей індивід отримує для того, щоб пізнати інших людей і встановити з ними тісні стосунки. Різниця між малими, середніми й великими групами полягає, насамперед, у характері комунікаційних процесів. Тісне міжособистісне спілкування в малих групах дозволяє їм виробляти норми й цінності, зразки поведінки, а також здійснювати соціальний контроль ефективніше, ніж у середніх, а особливо — у великих групах. Більше того, великі та середні групи тільки тоді можуть демонструвати зразки організованої поведінки, формувати стійкі внутрішньо групові норми й цінності, коли самі вони включають малі групи як елементи своєї структури.

Однак критерій чисельності — це лише формальний індикатор різниці між великими, малими й середніми групами. Саме через його формальність неможливо точно вказати, де саме пролягає чисельна межа між цими групами. Чисельність лише відображає якісні розходження в можливостях безпосереднього міжособистісного спілкування у групах різної чисельності, зокрема, різні можливості зворотного зв’язку.

Малі групи — це добре знайомі між собою люди, які об’єднані спільними цілями, інтересами і постійно взаємодіють між собою (сім’я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів). У малих групах кожен її член може безпосередньо контактувати з будь-яким іншим членом тієї самої групи; зокрема, він завжди може зреагувати на поведінку кожного із її членів, і, в свою чергу, спостерігати, як реагує на його поведінку кожен член групи. Таким чином, у малій групі існує постійно діюча система прямого й зворотного зв’язку між усіма її членами.

Можливості такого зв’язку обмежуються, з одного боку, ефективністю каналів зв’язку між індивідами; з іншого боку, — розміром групи. Постійні тісні контакти індивідів можливі тільки в порівняно невеликих групах, а тому часті міжособистісні стосунки в групах по 17—20, або й 30 осіб здаються малоймовірними. Дослідження соціологів, показали, що неформальні молодіжні групи найчастіше нараховують від 2—3 до 8 осіб (близько 70 % груп) і від 8 до 12 осіб (близько 30 % груп).

Щоправда, до малих соціальних груп можуть належати і високо формалізовані цільові об’єднання, наприклад бригада на виробництві або студентська академічна група. Однак навіть у такому випадку групові контакти втрачають деякі властивості малої групи. Зокрема, постійність зв’язків між членами групи і взаємовплив членів групи один на одного. Зазвичай, у групах, які нараховують більше семи осіб відбувається «поділ» на підгрупи, тобто виділяються й об’єднуються особи, які мають власні інтереси і цілі, відмінні від тих, які властиві іншим членам групи. Це може призвести до розпаду групи.

Отже, очевидно правильно буде вважати верхньою межею малої групи все-таки об’єднання 5—7 осіб. Така група є досить

великою, щоб її члени відчували, що можуть вільно висловлювати свої емоції і навіть вступати у суперечки один з одним, але вона є достатньо малою, щоб її члени могли не звертати один на одного уваги.

Серед малих груп вирізняють первинні і вторинні.

Первинні групи — це малі групи, що утворюються з таких причин: шлюбно-сімейні зв’язки, симпатія, емоційна прив’язаність тощо.

Американський соціолог Едвард Шіллз (нар. 1911 р.) виділяє три типи малих первинних груп:

«Початкові групи», які мають міцні, багаторічні зв’язки і традиції. До цих груп індивід може належати незалежно від його бажань. Прикладом такої групи є сім’я.

«Особистісні групи» — групи друзів. Підставою для формування таких груп є взаємна симпатія.

«Ідеологічні групи», які об’єднують людей зі спільними цінностями.

Стосунки в первинних групах є емоційно забарвленими і, зазвичай, не мають для їх учасників утилітарної цінності (ми дружимо з кимось не тому, що це принесе нам якусь вигоду, а тому, що ця людина нам симпатична, близька по духу). Первинні групи формують особистість, її моральні принципи, смаки. Не випадково кажуть: «З ким поведешся, від того й наберешся».

Вторинні групи містять у собі деяку кількість первинних груп. Скажімо, академічна студентська група, спортивна команда чи відділення солдатів завжди внутрішньо розділені на менші групи осіб, контакти між якими є частішими, мають емоційніший характер. У первинних групах відносини між людьми індивідуальні (одним людям ми симпатизуємо більше, іншим — менше; ніхто не змусить нас полюбити людину, яка нам не є симпатична), а вторинні групи об’єднують людей, пов’язаних між собою у зв’язку з виконанням ними певних функцій, статусів, ролей, а не через симпатію. У таких групах соціальні контакти знеособлені і мають утилітарний характер. Наприклад, стосунки бригадира і підлеглих йому робітників знеособлені, а їхні функції повинні виконуватися, незалежно від дружніх чи ворожих стосунків між ними.

Чим міцніші первинні групові зв’язки, тим ефективніше функціонує і вторинна група. Американські соціологи дослідили, що під час Другої світової війни успіх німецьких бойових підрозділів, у першу чергу, досягався тим, що командування зуміло налагодити у військових частинах ті близькі дружні стосунки, які властиві для первинних груп у цивільному житті. Німецькі солдати, які разом проходили військову підготовку — разом і воювали у тому ж складі. Більше того, якщо війська союзників поповнювалися в міру того, як окремі бійці вибували із ладу, то німецькі підрозділи воювали доти, доки зберігалася така можливість; і аж згодом підрозділ виводився в тил для переформування і утворення нової бойової одиниці. Середні групи — це такі групи, у яких кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки, оскільки для цього група є занадто великою (наприклад, студенти факультету, робітники цеху тощо).

Великі групи — це такі групи, у яких окремі їх члени можуть не бути особисто знайомі один з одним (мешканці Львова, українці, члени конфесійної групи). Це багатотисячні групи людей, що розсіяні на великих просторах і для яких властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).

Великі групи поділяють на номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад: споживачі прального порошку «Аріель»; пасажири приміських поїздів; ті, що стоять на обліку в лікарні та ін.) і реальні (критерієм їх виділення є реальні ознаки — стать, дохід, раса, національність, місце проживання, освіта, професія та ін.).

Виділяють три головних типи реальних груп:

стратифікаційні групи — рабство, касти, стани, класи;

етнічні групи — раси, нації, народи, племена, клани;

територіальні групи — вихідці із однієї місцевості, городяни, селяни.

Реальні групи — реальні проблеми для суспільства, номінальні ж — не створюють подібного за масштабом і характером спектру соціальних проблем. Ми легко можемо пригадати собі якісь расові чи класові, чи селянські бунти, але годі шукати в історії прикладів заворушень серед покупців прального порошку чи пасажирів приміських автобусів.

Великі групи є носіями основних рис культури. Саме велика група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередництвом малої групи «доносить» цей відбір до кожного індивіда.

Зі сказаного зрозуміло, чому чисельність сама по собі не завжди дозволяє однозначно віднести ту чи іншу групу до великої, малої або середньої. Взаємодію в групі чисельністю в і6—20 осіб можна організувати таким чином, що вона буде функціонувати як мала група. Тобто кожен індивід, який входить до неї зможе точно знати, як ставиться до кожного його вчинку кожен інший член цієї групи. З іншого боку, якщо в групі чисельністю і0 осіб не налагодити ефективного механізму міжособистісного спілкування, цілком може виявитися, що вона буде поводитися як середня за чисельністю група, коли, наприклад, індивід буде реагувати скоріше на якусь усереднену думку групи, ніж на думку кожного окремого її члена.

Референтні групи.

Поведінка людини, її цінності і переконання формуються під впливом тієї групи з котрою людина себе ототожнює. У своєму щоденному житті людина постійно порівнює себе з іншими, щоб окреслити свою поведінку (хто я?). Це порівняння відбувається найчастіше автоматично, без довгих роздумів, проте, якщо індивід приймає якесь важливе для нього рішення, скажімо, яке стосується вибору чи зміни професії, школи, місця проживання тощо, то таке порівняння є свідомим.

Оскільки усі люди належать до багатьох груп, кожна з яких є унікальною субкультурою (наприклад, сім’я, компанія друзів, професійна, конфесійна, етнічна група тощо), то зразки поведінки тієї ж людини у різних групах також відрізняються. Це не означає, що люди є поведінковими хамелеонами, які постійно змінюють свою поведінку, свої цінності, мотивації і переконання, залежно від того, з якою групою вони себе ототожнюють у конкретний момент. Люди обов’язково виділяють важливіші для себе групи, через призму цінностей яких будують свою поведінку.

Соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій називають референтними групами.

Референтна група може бути, а може й не бути групою до якої індивід належить реально. Досить часто референтна група стає лише джерелом психологічної ідентифікації. Люди можуть орієнтуватися у своїй поведінці на соціальну групу, до якої вони не належать. Це допомагає пояснити деякі суперечності у поведінці певних індивідів, наприклад, революціонер — виходець із привілейованих верств.

Референтні групи виконують не тільки нормативні, але й порівняльні функції. Індивід намагається жити відповідно до стандартів групи, яка є для нього референтною. Він культивує у собі відповідні життєві принципи, смаки, політичні та інші погляди тощо. Якщо ж група, до якої індивід реально належить, є далекою від групи, яка є для нього референтною, в нього виникає відчуття відносної депривації (кривди) — тобто невдоволення, зумовлене розривом між тим, що у людини є насправді й тим, що вона хотіла би мати.

Із цієї залежності між референтною групою і почуттям депривації випливають певні соціотехнічні висновки щодо того, як оптимально організовувати вплив на індивідів, з метою їх виховання, стимулювання соціальної активності тощо. Якщо намагатися нав’язати індивідам чи групам цінності і норми поведінки тих груп, які розташовані на вищому рівні соціальної ієрархії, це не викличе в індивідів і груп нічого іншого, крім почуття депривації. Тому завжди необхідно задавати цілі таким чином, щоб люди могли повірити у можливість їх досягнення. Наприклад, від найгіршого учня у класі недоречно вимагати, щоб той рівнявся на найкращого, оскільки він відчуває надто велику дистанцію, яка лежить між ними, брак здібностей і можливостей для подолання цієї дистанції. Доречніше орієнтувати об’єкти впливу на індивідів чи групи з такими самими вихідними даними чи з подібним станом депривації, які все-таки зуміли поліпшити своє соціальне становище.

4.2.4. Соціальні організації
Бюрократичні організації.
Недоліки бюрократії.
4.2.5. Соціальні інститути
Тема 4.3 СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ
4.3.1. Соціальна диференціація і соціальна нерівність
Вимірювання стратифікації.
Середній клас.
4.3.2. Соціальна мобільність та її види
Армія.

Соціальна група — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Група.
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. (лютий 2018)

Соціа́льна грýпа — сукупність осіб, об’єднаних спільною метою, ідеєю, працею[1]; сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших.

Утворення і функціонуванняРедагувати

Американський соціолог Роберт Мертон визначає соціальну групу як сукупність індивідів, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до конкретної групи і вважаються членами цієї групи з точки зору інших. Він виділяє в соціальній групі три основні риси: взаємодія, членство і єдність. Будова всієї суспільної системи, сукупність взаємопов’язаних соціальних груп і соціальних спільнот, а також соціальних інститутів і відносин між ними — це соціальна структура суспільства. Головний механізм утворення і функціонування соціальної групи зумовлюється інтересами людей, їхнім відношенням до власності, місцем, яке вони посідають у системі суспільних відносин.

Оскільки кожна людина в процесі своєї життєдіяльності є членом найрізноманітніших соціальних груп, що розрізняються за розмірами, характером взаємодії, ступеня організованості і багатьма іншими ознаками, то виникає необхідність в їх класифікації за певними критеріями:

  • В залежності від характеру взаємодії — первинні і вторинні.

Первинною групою, за визначенням Ч. Кулі, є група, в якій взаємодія між членами носить безпосередній, міжособистісний характер і відрізняється високим рівнем емоційності (сім’я, шкільний клас, група однолітків і т.д.). Вторинні групи вирізняються більшою чисельністю, взаємодією заради досягнення мети та формальним, безособовим характером. У цих групах основна увага приділяється не особистісним, неповторним якостям членів групи, а їх вмінню виконувати певні функції. Прикладами таких груп можуть служити організації (виробничі, політичні, релігійні і т.д.).

  • За способом організації та регулювання взаємодії — формальні і неформальні.

Формальна група володіє юридичним статусом, підпорядковується системі формалізованих правил та має чітку мету. Зазвичай, у таких групах закріплена ієрархічна структура. (До прикладу, організації, підприємства і т.д.). Неформальна група виникає стихійно та не має юридичного статусу. Неформальні групи найчастіше виникають на основі спільних поглядів та інтересів, тож позбавлені строгого регламенту й структурованості, однак мають неофіційних лідерів. Прикладом неформальних груп об’єднання прихильників одного стилю в музиці, суб-культури тощо.

  • За чисельністю представників — малі та великі.

Мала група — це така, в якій безпосередньо контактує нечисленна група людей, об’єднана для здійснення спільної діяльності. Мала група може приймати безліч форм, але вихідними є «діада» (складається з двох людей) та «тріада» (з трьох). Велика група завжди має велику кількість представників та чітку мету свого функціонування.

Квазігрупа — з’являється ненавмисно, відрізняється спонтанністю виникнення і нестійкістю.

Серед соціальних груп розрізняють два види сукупності людей: ті, що виділяються на основі тієї чи іншої істотної ознаки (наприклад, соціально-економічної, професійної, національної, вікової тощо), і ті, в яких існує система соціальних зв’язків і відносин, що характеризує внутрішню структуру групи. Водночас, за приналежністю індивідів до конкретної соціогрупи виділяють інгрупи, аутгрупи та референтні соціальні групи. Інгрупи — це ті, до яких індивід відчуває приналежність та ідентифікує її як свою; аутгрупа — та група, до якої людина не належить і сприймає її як «чужу». Референтна група — це така група, яка є прямим (у разі безпосереднього спілкування) або непрямим об’єктам для порівняння, чи ж зразками для наслідування в процесі формування поглядів чи поведінки окремої людини. Не всі об’єднання людей можна ідентифікувати як соціальну групу — зокрема, тимчасове перебування людей в приміщенні чи на певній території (до прикладу, на стадіоні) не робить їх однією соціогрупою. Таку спільність називають «агрегацією» —

Відмітною рисою соціальної групи другого виду є наявність програми і плану діяльності, до якої залучено кожного члена групи (наприклад, виробничий колектив). У структурі соціальної групи виділяються ядро — склад постійних учасників, що виступають від імені групи й периферія — ті, хто займаючи дану групову позицію, час від часу представляють себе на ній і погоджуються для того, щоб їх визначали як дану групу.

В умовах соціалізму розвивається однорідність основних соціальних груп, хоч це не виключає соціально-групових відмінностей і неантагоністичних суперечностей, що їх долають у процесі розвитку соціалістичні суспільства.

Основні ознаки соціальної групиРедагувати

До основних ознак соціальної групи психологи відносять:

  • включення їх у широкий соціальний контекст;
  • наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
  • достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;
  • зовнішня та внутрішня організація;
  • певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми та цінності;
  • усвідомлення індивідами своєї належності до групи та виникнення на цій основі «ми-почуття»;
  • наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).
  • Дифузний – неорганізовані або випадково організовані групи (глядачі, екскурсія, натовп тощо).
  • Асоціація – група, в якій відсутня об’єднуюча їх спільна діяльність, організація та управління і в якій взаємовідносини опосередковуються особисто значимими цілями спілкування (асоціація колекціонерів марок, приятелі тощо).
  • Кооперація – група з реально діючою організаційною структурою, міжособистісні стосунки в якій носять діловий, формальний характер, підпорядкований досягненню необхідних результатів у певному виді діяльності.
  • Колектив – соціальна група вищого рівня розвитку, з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно-корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.
  • Корпорація – група, об’єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати “за будь-яку ціну”, в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).Рівні розвитку груп

Механізм діяльності соціальних груп відображає закономірності функціонування й розвитку суспільства в цілому.

Уявляється, що життєдіяльність соціальної груп, наприклад, виробничої, можна відобразити у вигляді трьох орієнтацій:

  • а) орієнтація, пов’язана з інтересами організації, тобто виконання тієї частини загальноорганізаційної діяльності, з метою якої цей підрозділ створено ;
  • б) орієнтація, що несе на собі особисті потреби людей — отримання винагороди за працю, відчуття індивідуальної значущості роботи, реалізація творчого потенціалу;
  • в) орієнтація груп, спрямована на збереження цілісності групи, її стабільності . Цілісність групи досягається шляхом узгодженості позицій людей, згуртованістю групи, а також певним рівнем взаєморозуміння, що характеризує внутрішньогрупове спілкування.[2]

Групові норми та цінності — це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові санкції — це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

  • В. Бех. Груп теорія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.162 ISBN 978-966-611-818-2.
  • В. Цвих. Група соціальна // Політична енциклопедія — с.163
  • Мацко Л. А., Прищак М. Д. Основи психології та педагогіки: навчальний посібник. – Вінниця: ВНТУ, 2009. – 158 с
  • Політичний словник

Референтність — ПСИХОЛОГІС

Референтність — (термін походить від латинського слова refe-rens — повідомляє) — якість особистості або групи, що складається в їхній здатності чинити визначальний вплив на формування думок, суджень, оцінок окремої людини, а також його поведінки.

Референтними виступають ті особи чи соціальні групи, на чиї оцінки людина орієнтується при власному сприйнятті подій і явищ, а також самого себе; чия думка виступає для нього значущим за планування та здійснення власних дій. Референтність — важливий фактор міжособистісних відносин, хоча вона і не пов’язана безпосередньо з емоційними уподобаннями: людина може бути зацікавлений у спілкуванні з деякими особами, але їх позиція може і не бути для нього досить значущою. І навпаки, референтним може виступати особа або коло осіб, спілкування з якими не приносить людині емоційного задоволення, але чиї судження, однак, сприймаються як значущі. Референтної може також виступати особистість чи група, з якими людина не пов’язаний узами безпосереднього спілкування, але чию позицію він розцінює як еталонну.

Поняття «референтна група» було введено в 30-х роках XX ст. американським психологом Р. Хайменом, який встановив, що цінності особистості визначаються не стільки стандартами тих груп, членом яких особистість реально виступає, скільки стандартами груп, до яких вона відчуває себе належить або прагне належати. У процесі становлення особистості референтність різних людей і соціальних груп зазнає зміни. Спочатку головними референтними особами для дитини виступають батьки, чиї оцінки йому необхідно орієнтуватися в освоєнні людського досвіду і форм поведінки. Згодом референтність батьків знижується, а в підлітковому і юнацькому віці іноді повністю втрачається через загострене прагнення зростаючого людини до незалежності. Однак така незалежність ніколи не буває абсолютною. В якості референтної групи у міру дорослішання все більшу роль набуває група однолітків, в яку дитина реально включений або в яку він прагне увійти. У міру становлення особистості також відбувається формування здатності до більш незалежним самостійним судженням та оцінкам. Зрілість особистості частково і полягає у здатності опиратися на власні моральні позиції. При цьому стандарти референтних осіб і груп служать для зіставлення та аналізу, але не грають виключної визначальної ролі.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *