Кейнсіанство в економіці: Неприпустима назва — Вікіпедія

Економічна теорія

Заснований у вересні 2003 року

УДК 330.1(05)

ISSN 2523-4293 (Ukrainian ed. Online)

ISSN 1811-3141 (Ukrainian ed. Print)

ISSN 1811-3133 (Russian ed. Print)

Key title: Ekonomìčna teorìâ 

Abbreviated key title: Ekon. teor. 

Parallel title: Economic theory

Parallel title: Èkonomičeskaâ teoriâ

 Журнал перереєстровано Міністерством юстиції України 09.11.2018 р. (Свідоцтво про держреєстрацію КВ № 23623-13463ПР)

https://doi.org/10.15407/etet

Міжвідомчий науково-теоретичний журнал “Економічна теорія” започатковано з метою консолідації зусиль науковців Національної академії наук України і вищої школи України та активізації теоретичних досліджень у галузі економічної теорії.

Засновники (співзасновники)  журналу: Національна академія наук України, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України“, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана.

Головний редактор  – д-р екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України Гриценко Андрій Андрійович.

Тематична спрямованість журналу:

публікація оригінальних і оглядових робіт з основних проблем економічної теорії;

консолідація теоретичної економічної думки;

висвітлення наукових досліджень в галузі економічної теорії;

сприяння роботі з науково-методичного забезпечення підготовки фахівців з економічної теорії.

Журнал виходить українською та російською мовами з періодичністю 4 рази на рік (щоквартальний).

Редакційна політика журналу базується на принципах неупередженості та об’єктивності, високої вимогливості до якості наукових досліджень, підтримки нового знання, колегіальності у прийнятті рішень щодо публікації статей, суворого дотримання авторських і суміжних прав і категоричного неприйняття плагіату у будь-яких його проявах.

У рамках своєї редакційної політики науковий журнал послідовно дотримується видавничих стандартів публікації Code of Conduct for Journal Editors  та  Code of Conduct for Journal Publishers, затверджених Committee on Publication Ethics. Редакція підтримує Будапештську ініціативу відкритого доступу (Budapest  Open Access  Initiative) спрямовану на вільне та безкоштовне поширення наукових знань, яке сприяє прискореному розвитку науки.

Журнал “Економічна теорія”  включено до категорії «Б» Переліку наукових фахових видань України (економічні спеціальності)

  – наказ Міністерства освіти і науки України від 14.05.2020 р. № 627.

Журнал зареєстровано:

 

  CrossRef  (індекс DOI журналу   https://doi.org/10.15407/etet)

       Open Ukrainian Citation Index (OUCI)

 

Ulrich’s Periodicals Directory

 

The European Reference Index for the Humanities and the Social Sciences (ERIH PLUS)

 

Бібліометричний профіль журналу в Google Scholar

 

Архів номерів журналу розміщено на сайті Національної бібліотеки України ім.   В.І.Вернадського.

Журнал реферується у реферативному журналі «Джерело».

КНЕУ — Історія економічної думки

В дисципліні «Історія економічної думки» розглядається історичний  процес виникнення, розвитку й зміни систем економічних поглядів на різних етапах розвитку суспільства.  Вивчення історії економічних учень дозволяє майбутнім фахівцям орієнтуватися  у багатогранності сучасних економічних концепцій, створює міцну основу для формування наукового світогляду та власної позиції при вирішенні складних економічних проблем.

Мета курсу: сформувати у студентів системне бачення еволюції економічних знань від давнини до сьогодення, розуміння основних етапів, шкіл та напрямів розвитку економічної думки, їх впливу на господарську практику.

Завдання: на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства, системного аналізу забезпечити:

• поглиблення знань з економічної теорії,
• формування у студентів уявлень про закономірності й особливості розвитку економічної думки на різних етапах господарської еволюції людства,
• розуміння наукового внеску окремих шкіл і напрямів економічної думки у розвиток світової економічної теорії,
• формування у студентів економічного мислення.

Предмет: процес виникнення, розвитку й зміни економічних ідей та концепцій у теоретичних напрямах, течіях і школах економічної думки, вчення видатних економістів на різних етапах суспільного розвитку.

Компетенції: у результаті вивчення дисципліни студент повинен уміти:

• застосовувати методи історико-економічного аналізу для дослідження еволюції господарських процесів, генезис різних течій економічної думки, розвитку окремих концепцій;

• обґрунтувати внесок різних наукових шкіл та напрямів економічної думки у розвиток світової економічної теорії;

• оцінити конкретну економічну ситуацію з позицій різних течій економічної думки;

• використати набуті знання для створення власної позиції при вирішенні складних економічних проблем сучасності.

Зміст дисципліни розкривається в темах:

1.  Предмет і завдання курсу.
2. Економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм.
3. Класична школа політичної економії.
4.  Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ століття. Завершення класичної традиції.
5. Критичний напрям політичної економії.
6.  Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.
7.  Виникнення альтернативної школи політичної економії. Німецька національна політекономія.

8. Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії.
9. Загальна характеристика розвитку економічної теорії у ХХ столітті.
10. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах.
11. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм.
12. Інституціоналізм.

Курс «Історія економічної думки» читається на бакалаврському рівні спеціальності «Економічна теорія» (5 семестр).

 Викладацький склад: проф. В.М.Фещенко.

Основна література:

1. Історія економічних учень: Підручник / Л.

Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М. Поручник та ін.; за ред Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.
2. Історія економічних учень: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004
3. Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: підручник. — 2-е вид. — К.: Знання, 2008, — 638 с.

Остання редакція: 10.10.17

До питання про майбутнє теорії ринкового фундаменталізму

Початок третього тисячоліття характеризується важливими подіями у соціально-економічному житті населення планети. Переплетення продовольчої, енергетичної та екологічної криз ставить під загрозу існування світової цивілізації, примушує держави об’єднувати зусилля для вироблення дійових заходів щодо подолання небезпеки, яка насувається. Для цього потрібно, насамперед, правильно оцінити міру загрози людству та зайнятися пошуком реальних, дієвих шляхів виходу із небезпечного становища.
Аналіз світового соціально-економічного розвитку не додає оптимізму. На переконання професора Гельсінського університету Х. Патомакі, чергова світова економічна криза за своїм розмахом може бути набагато глибшою і глобальнішою порівняно з попередніми. Вона розпочнеться, очевидно, у другому десятиріччі нинішнього століття. «На початку 2020-х рр. фінансовий крах і глибока депресія посилять діалектичні суперечності між протилежними тенденціями патологічного та прогресивного вчення. Демократично відповідальні та підзвітні й залежні глобально-кейнсіанські інститути виведуть ХХІ ст. на більш небезпечну стежку, ніж та, якою ми йдемо сьогодні. Але явно патологічні форми теорії будуть домінувати в 2020-ті рр., хоча зміни є неминучими. Отже, ера неолібералізму, очевидно, зійде з наукового олімпу наприкінці 2030 р. і з перервами протримається до середини півстоліття». Неолібералізм – один із основних напрямів сучасної економічної теорії та економічної політики, що ґрунтується на визнанні необхідності державного регулювання економіки зі здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції в умовах зростаючої тенденції до монополізації господарського життя суспільства. Неолібералізм прийшов на зміну класичному лібералізму, ідеї якого на початку ХХ ст. виявилися недостатніми для розробки відповідної системи ефективних заходів запобігання монополізації ринкового господарства. Велика депресія 1929–1933 рр. означала остаточний занепад класичного лібералізму, моделі вільного ринкового господарювання , що знайшло своє відображення, з одного боку, в генезі кейнсіанства як ідеології макроекономічного регулювання, а з іншого – в суттєвому перегляді всієї системи ліберальних поглядів стосовно проблеми співвідношення ринкових і державних механізмів координації господарського життя  За переконаннями відомого вченого-сучасника Бодрова, неолібералізм був необхідний Україні в період формування незалежної економічної політики на принципах демократії, свободи підприємництва та відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство, коли в неї був відсутній досвід переходу від неринкової до ринкової економіки.  Попередження проф. Х. Патомакі щодо катастрофи, яка насувається, зроблені на основі глибокого наукового аналізу сучасного та минулого світового фінансово-економічного становища нашої планети. Вивести цивілізацію на шлях благотворного розквіту за допомогою кейнсіанської теорії та інституційних реформ неможливо. Кейнсіанство – один із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення її функцій капіталізм неспроможний існувати. Предметом дослідження була економічна система капіталізму загалом, закони її функціонування, з’ясування комплексу методів активного впливу держави на процес відтворення в масштабі національної економіки, на розвиток таких макроекономічних показників, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків тощо. Зокрема, сукупний попит є головним інструментом економічної політики країни щодо управління її бюджетом. Іншим напрямом сучасної економічної думки є інституціоналізм, об’єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава профспілки), а також правові, психологічні морально-етичні аспекти (звичаї, культура). Тобто, іде концепція визначення економічного зростання під дією позаекономічних чинників. Учений Р. Пател із Великої Британії підкреслює: «Блиск вільних ринків позбавив нас можливості бачити світ іншими способами… Сьогодні зрозуміло одне: мислення, яке втягнуло нас в цей безлад, неспроможне врятувати  нас».
Досліджуючи світовий соціально-економічний розвиток на початку третього тисячоліття та погляди і прогнози багатьох учених, висновок один: існуючий спосіб виробництва, неоліберальна теорія, яка обстоює ефективність ринкового господарства, не забезпечують належних темпів росту економіки. Постає необхідність вироблення нової економічної теорії, здатної запропонувати людству дієвий спосіб виходу із важкого економічного становища та глобальної фінансово-економічної кризи, побудувати суспільство, вільне від насильства та соціальної несправедливості.
 Події у світі дедалі більше переконують у тому, що панівний спосіб виробництва вичерпав усі свої можливості для економічного росту. Світобудова, яка встановилася після розпаду соціалістичного табору, командно-адміністративної системи, ставить перед людством багато питань. Критично переосмислюється й оцінюється економічний порядок, нав’язаний прихильниками ринкового фундаменталізму-неолібералами. У працях відомих учених розкриваються причини економічного колапсу, піддається критиці грошово-кредитна політика економічно наймогутнішої країни світу – США. Лауреат Нобелівської премії в галузі економіки Д. Стигліц пише: «Криза виявила відчутні пороки теорії ринкового фундаменталізму, згідно з якою діяльність ринків не веде до створення  ефективної і стабільної економіки».
Провісником глобальної економічної кризи стала криза 2008–2009 рр., яка розпочалася в інформаційній економіці і на яку покладалися великі надії у відновленні рівноваги між пропозицією та попитом. Спад виробництва оголив усі вади саморегульованої олігархічно-монополістичної підприємницької економіки. І лише війни США в Афганістані й Іраку дали деякий імпульс ренесансу теорії «військового кейнсіанства», господарському розвиткові у названій вище країні, відвернули тимчасово її економіку від кризи, яка охопила увесь світ.
Продовжити існування панівного нині способу виробництва можна лише за умови застосування різних форм насильства, великих, локальних і малих військових конфліктів. При цьому доречно буде зауважити, що господарство планети вийшло зі світової економічної кризи 1929–1933 рр. лише після Другої світової війни. Повторення цього досвіду в сучасних умовах, за наявності зброї массового винищення, неможливе: воно може призвести до загибелі людства на земній кулі взагалі.
Наукової теорії, спроможної запропонувати дієвий шлях виходу економіки із нинішньої депресії, світова наука поки що не має. Більшість сучасних економічних учень продовжують визнавати ефективність ринкового господарства, яке закріплює, як правило, економічні досягнення лише найбільш розвинених країн світу, пропонує слабо- або середньорозвиненим державам повторювати їх досвід під лозунгом «перехідна економіка», яка нібито допоможе досягти високих економічних показників розвитку. Це обман.
Розвинена ринкова економіка постіндустріального суспільства не виправдала покладених на неї надій. Вона не тільки не розв’язала господарських і суспільних проблем, але і дала багато нових, аналогів яким не було в минулому. Одна з них – експорт робочих місць і сили за кордон, створених постіндустріальною економікою. Мільйони людей в Україні й інших країнах світу не можуть влаштуватися на роботу у своїй державі тому, що багато підприємств передислокувалося за кордон, де дешева робоча сила. Після 2012 р. у США втрачено близько 54,6 млн робочих місць. Життя вимагає від учених розробити нову наукову теорію, здатну вивести економіку світу з нинішньої депресії, оскільки поява її цілком очевидна та вкрай необхідна.

О. СТРІШЕНЕЦЬ,
доктор економічних наук,
професор

 

При використанні цієї інформації обов`язкове посилання на першоджерело

Вплив економічних теорій на формування професії бухгалтера

УДК 33.018-043.2:[331.54:657]

В. М. МЕТЕЛИЦЯ, к.е.н., САР,

в.о. заст. зав. відділу методології бухгалтерського обліку і аудиту,

ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН

 

ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНИХ ТЕОРІЙ НА ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЇ БУХГАЛТЕРА

 

Питання, які розглядаються:

Проведено історичний аналіз формування складових професії бухгалтера під впливом економічних теорій.

Дано визначення поняття «бухгалтерська професія».

Ключові слова: бухгалтерська професія, меркантилізм, фізіократія, класична політична економія, маржиналізм, неокласична економічна теорія, інституціоналізм, кейнсіанство, неолібералізм, нова інституційна теорія, монетаризм.

 

Вопросы, которые рассматриваются:

Проведен исторический анализ формирования составляющих профессии бухгалтера под влиянием экономических теорий.

Дано определение понятия «бухгалтерская профессия».

Ключевые слова: бухгалтерская профессия, меркантилизм, физиократия, классическая политическая экономия, маржинализм, неоклассическая экономическая теория, институционализм, кейнсианство, неолиберализм, новая институциональная теория, монетаризм.

 

Issues that are examined:

Historical analysis of the components forming the accountancy profession under the influence of economic theories are made.

The definition of «accounting profession» is given.

Keywords: accounting profession, mercantilism, physiocracy, classical political economy, marginalism, neoclassical economic theory, institutionalism, Keynesianism, neoliberalism, new institutional theory, monetarism.

 

Постановка проблеми. Економічна сутність об’єктів бухгалтерського обліку визначається загальноекономічними дисциплінами, базовою серед яких є економічна теорія. Пізнання сутності фактів господарської діяльності відбувається на основі економічної теорії, як відправної точки, що дає змогу бухгалтеру вивчити наявність і рух майна та джерел його формування в процесі розширеного відтворення. Економічна теорія розглядає сутність економічних категорій (предмети праці, засоби праці, прибуток, рентабельність), вивчає економічну систему та найважливіші закономірності її зміни, в основі яких лежать відносини власності. Останні ж є об’єктом бухгалтерського обліку. В свою чергу, розвиток основних положень економічної теорії неможливий без обробки, систематизації та узагальнення первинних даних обліку. Тобто професія бухгалтера у відповідь на пряму залежність від сучасних економічних вчень здійснює зворотній вплив на економічну теорію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вплив економічної теорії на розвиток національних систем бухгалтерського обліку досліджував Г.Г. Кірейцев [1, с. 110-114]. Проблему взаємовпливу економічних теорій та методології бухгалтерського обліку піднімала Н.М. Малюга. Автор розглядала це питання через призму еволюції категорій вартості та прибутку [2, с. 181-190]. На основі положень інституційної теорії Л.О. Чайковська запропонувала інституційну модель бухгалтерського обліку, в якій визначила його проблеми, фактори, користувачів, принципи і ризики [3, с. 44].

Незважаючи на існуючі публікації, які висвітлюють питання міжпредметних зв’язків, недослідженим на сьогодні залишається проблема формування складових елементів бухгалтерської професії в залежності від домінуючих в певний історичний проміжок часу економічних теорій.

Метою статті є визначення ступеня впливу економічних теорій на професію бухгалтера на різних етапах її становлення і розвитку.

Викладення основного матеріалу. Перша в історії економічної думки теорія, яка згодом отримала назву меркантилізм, виникла як результат проведення досліджень у сфері торгово-грошового обліку, накопичення національних капіталів в період епохи «великих географічних відкриттів» у Європі ХV-ХVI ст. Меркантилісти виняткову увагу приділяли сфері обігу, розглядали гроші як абсолютну форму багатства, відносили до продуктивної праці тільки видобуток золота і срібла, обґрунтували економічну роль держави; переконували, що перевищення експорту над імпортом є показником економічного добробуту країни. Так, представники пізнього меркантилізму (такі як Т. Манн (1571-1641) акцентували свою увагу на економічних інструментах забезпечення активного торгового балансу країни. Т. Манн закликав скорочувати імпорт товарів і зменшувати вивізне мито для стимулювання вітчизняного експорту. Пізніше його ідеї лягли в основу політики державного протекціонізму: введення тарифів на імпортовані товари, квот, експортних субсидій та податкових пільг експортерам.

Наслідком реалізації ідей меркантилізму стало виникнення окремої професії рахівників, оскільки накопичення багатства потребувало його системного обліку. Так, в Німеччині з’явилася посада бухгалтера, на якого покладався обов’язок вести книги, а в Італії до бухгалтера було висунуто низку вимог, таких як вміння гарно писати та бути чесним. Згодом ці вимоги набули рис нормативних актів з питань регулювання бухгалтерського обліку, таких як наказ короля Іспанії 1522 р. про ведення касових книг, комерційний кодекс Франції – «Ордонанс» 1673 р., Військовий статут Петра І 1716 р. з розділом «Про купецькі книги і грамоти». В Італії, де вплив держави на розвиток торгівлі був меншим, рахівники почали об’єднуватись в професійні організації, такі як Collegio dei Raxonati у Венеції (1581). Гостро виникло питання освітньої підготовки рахівників, тому в Німеччині з’явились перші комерційні школи з викладанням облікових дисциплін.

На зміну меркантилізму прийшла економічна теорія, яка була заснована придворним медиком Людовика XV Ф. Кене (1694-1774). Ця теорія отримала назву фізіократія і веде своє походження від двох латинських слів – «фізіос» (природа) і «краток» (влада). Протестуючи проти меркантильних поглядів Ж.Б. Кольбера, фізіократи оголосили сільське господарство єдиною галуззю, що створює багатство країни, розробивши вчення про «чистий продукт», під яким розуміли надлишок продукції, отриманої в землеробстві, над витратами виробництва. Вони відносили до продуктивної праці лише працю землероба, яка створює чистий продукт. Це положення стало базовим для розробки «Економічної таблиці» Ф. Кене (1758), в якій розглядався рух річного урожаю в натуральній та грошовій формі між продуктивним, безплідним класом та класом власників. Ґрунтуючись на своєму вченні про чистий дохід (грошовому вираженні чистого продукту), фізіократи вимагали, щоб земельна рента була єдиним джерелом оподаткування.

Домінування фізіократії відзначилось на методології бухгалтерського обліку – почав активно розвиватись сільськогосподарський облік. Р. Норт (1714) ввів два рахунки для фіксації витрат: «Рослинництво» і «Тваринництво», по дебету яких відображали фактичні витрати, а по кредиту – суми реалізованої продукції; продукції, використаної в господарстві, та кінцеву вартість залишків. Л.Ф. де Казо (1824) в системі рахунків виділив чотири синтетичних рахунки: «Поле», «Урожай», «Стадо», «Споруди та інвентар» (основні засоби). В дебет рахунку «Поле» списували всі витрати по обробці землі і знос інвентарю (пряма амортизація). Всі зібрані витрати списувались з кредиту рахунку «Поле» в дебет рахунку «Урожай», який кредитувався на суму реалізованої та використаної в господарстві продукції. В дебет рахунку «Стадо» відносилася вартість фуражу, згодованого тваринам, а по кредиту відображалася готова продукція. К. Роньоні відстоював позицію, що у Головній книзі необхідно відкривати стільки рахунків, скільки є культур (землеробство) та видів тварин (скотарство). Кожен такий рахунок розглядався як результатний, за дебетом збиралися витрати, а по кредиту – виручка, сальдо по закінченні року переносилося на рахунок «Збитки і прибутки», а сальдо останнього – на рахунок «Капітал» [4, с. 135].

Одночасно з фізіократією розвинулось економічне вчення, яке згодом отримало назву класичної політичної економії. Родоначальником даного напряму вважають У. Петті (1623- 1687), відомого своїм «Трактатом про податки і збори» (1662). У. Петті ввів положення про те, що багатство нації створюється у всіх сферах матеріального виробництва та сформулював основи трудової теорії вартості, стверджуючи, що рівність товарів означає не що інше, як рівність витраченої на їх виробництво праці.

В окрему теорію політична економія формується завдяки працям А. Сміта (1723- 1790) «Теорія моральних почуттів» та «Дослідження про природу і причини багатства народів». В першій роботі (1759) Сміт обґрунтовує користь «невидимої руки ринку», коли жадібний і багатий власник без всякого навмисного бажання служить інтересам суспільства, бо, дбаючи виключно про власне багатство він дає роботу і заробіток бідним. В другій праці (1776) автор досліджує причини зростання багатства нації, роль праці в цьому процесі, фактори збільшення його продуктивності, «природний» порядок розподілу продукту між різними класами, природу капіталу, способи його поступового накопичення.

Послідовником А. Сміта був Д. Рікардо (1771-1823), який в своїй праці «Початок політичної економії і податкового навантаження» (1817) відстоював думку про те, що державне втручання в господарську діяльність повинне обмежуватися лише фіскальними заходами.

Класична політична економія була значно розвинута економістами ХІХ ст. Ж. Б. Сей (1767-1832) вивів «закон Сея», згідно якого товари обмінюються при абсолютно пасивній ролі грошей у цьому обміні. Т. Мальтус (1766-1834) є автором теорії заробітної плати, що визначається прожитковим мінімумом. С. Сісмонді (1773-1842) висунув тезу про стабільність криз перевиробництва в капіталістичній економіці. Дж. С. Мілль (1806-1873) сформулював принцип прогресивного оподаткування. К. Маркс (1818-1883) розвинув поняття споживчої і мінової вартості товару.

Визначення вартості товару здійснює оцінка. Оцінка вартості була запозичена бухгалтерським обліком з класичної політичної економії в якості принципу історичної собівартості. Як один з елементів облікового методу оцінка стала основою для утвердження науки бухгалтерського обліку в середині ХІХ ст.

В 70-90 рр. ХІХ ст. відбулась «маржиналістська революція», яка була побудована на принципі граничної корисності. Маржиналісти К. Менгер, С. Джевонс і Л. Вальрас доводили, що вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця запасу, тобто цінність блага зменшується по мірі збільшення його кількості. Е. Бем-Баверк (1851-1919) ввів поняття об’єктивної цінності, під якою він розумів мінові пропорції (ціни), які формуються в ході конкуренції на ринку. Ця схема ціноутворення повністю ігнорує роль праці та витрат виробництва. Ключовою фігурою економічної системи стає споживач. Заслуговує на увагу і участь Бем-Баверка в розробці теорії витрат виробництва, згідно якої не витрати виробництва надають цінність продуктам, а навпаки, витрати виробництва набувають цінність від своїх продуктів. Це положення використано при розробці методологічних підходів до відображення в обліку біологічних активів. При відсутності ринкових цін на біологічний актив МСФЗ 41 «Сільське господарство» пропонує визначати його справедливу вартість на основі чистих грошових потоків, очікуваних від цього активу, шляхом їх дисконтування за ставкою поточного ринку.

Вдалою виявилась спроба поєднати ідеї класичної політичної економії та маржиналізму, яка була виконана А. Маршаллом (1842-1924) і дала початок розвитку неокласичної економічної теорії. У своїй роботі «Принципи політичної економії» (1890) автор розкрив теорію ціни, яка представляла собою рівновагу між ціною попиту і ціною пропозиції, об’єднуючи витрати виробництва та граничну корисність. Ціна попиту – це корисність товару для покупця, яку він хоче отримати за максимальну ціну. Ціна пропозиції – витрати, які включають заробітну плату, як компенсацію за втому працівника; відсоток, як компенсацію за очікування роботодавця; підприємницький дохід, як плату за ризик. В цілому дослідження Маршалла внесли значний вклад не тільки в розробку теорії ціни рівноваги, але також у теорію відсотка, прибутку, ренти. Надбання вченого стали основою економічної, в тому числі і бухгалтерської, освіти аж до 40-х рр. ХХ ст.

В кінці ХІХ ст. Т. Веблен (1857-1929) відкинув раціональну поведінку суб’єкта ринку і поставив в центр досліджень «живу» людину, яка в економічній діяльності керується громадськими звичаями. Виникла теорія інституціоналізму. Її представник Р. Коуз у 1937 р. в роботі «Природа фірми» сконцентрувався на дослідженні витрат на укладання угод (пошук інформації, ведення переговорів, захист прав власності, подолання опортуністичної поведінки), ввівши категорію «трансакційні витрати». Коуз дійшов до висновку, що фірма збільшуватиметься в розмірах до тих пір, поки витрати на утримання адміністративного механізму не перевищить економію витрат на укладання угод. В 1960 р. вчений опублікував статтю «Проблема соціальних витрат», положення якої згодом були названі теоремою Коуза, в якій доведено твердження про те, що структура виробництва буде незмінною в умовах чітко визначених прав власності та нульових трансакційних витрат. Особлива увага приділяється усуненню негативних побічних наслідків економічної діяльності («негативних екстерна лій») – заводський дим, стічні води і т. ін.

Питання, які досліджувались інстуціоналістами (розміри та структура трансакційних витрат, необхідність соціальних витрат), паралельно стимулювали вивчення трансформаційних витрат в англо-американській моделі. Так, Дж. Лі Нікольсон і Дж. Рорбах (1911) вважали, що всі облікові процедури виробничого обліку зводяться до калькуляції витрат, тобто до виконання двох завдань: облік матеріалів, що списуються на виробництво та найбільш раціональне управління підприємством.

Дію екстерналій дослідив у своїй праці «За кулісами нової економічної історії» (1973) Д. Норт, якого називають основоположником нової інституційної теорії. Норт зводив завдання інституційної економіки до вивчення впливу формальних (правова систем, освіта) та неформальних правил поведінки (культура, звичаї) на господарюючого суб’єкта. Ідеї неоінституційної теорії лягли в основу пропаганди таких формальних правил гри, як міжнародні стандарти фінансової звітності, затверджені Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (з 1973).

В 30-хх рр. ХХ ст. активно почали розвиватись дві протилежні за своїми ідеями економічні теорії: кейнсіанство і неолібералізм. Концептуальні основи кейнсіанства заклав Дж. Кейнс (1883-1946), опублікувавши свою книгу «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Автор сконцентрував свою увагу на вивченні трьох основних економічних проблем. По-перше, Кейнс і його послідовники спростовували твердження про пропорційний зв’язок між інвестиціями підприємств і заощадженнями населення, оскільки не всі заощадження надходять в банківську систему і тому не можуть бути видані підприємствам в якості позики. По друге, кейнсіанці відстоювали думку про те, що ринок неспроможний автоматично регулювати співвідношення між цінами і заробітною платою – остання не буде знижуватись у випадках падіння цін. По-третє, Кейнс розробив концепцію сукупного попиту, яка полягала в тому, що за допомогою державного стимулювання загальної купівельної спроможності можна впливати на пропозицію товарів (послуг) та підвищити рівень зайнятості. Цього можна досягти завдяки фіскальній та грошово-кредитній політиці, спрямованій на пом’якшення наслідків економічних циклів спадів та підйомів виробництва.

Ідея кейнсіанців щодо державного втручання в господарську діяльність близька філософії жорстокого нормативно-правового регулювання бухгалтерського обліку, яке утвердилось в 30-хх рр. в СРСР. 1923 рік слід вважати початком жорсткої регламентації прав та обов’язків радянського бухгалтера. Починаючи з Інструкції для головних бухгалтерів трестів (1923) і аж до Правил виконання обов’язків співробітниками бухгалтерії (1978) на бухгалтера покладались обов’язки забезпечення суворого режиму економії, нівелювання можливостей зловживань і крадіжок соціалістичної власності. Таку велику кількість обов’язків бухгалтер не міг виконати через відсутність еквівалентних прав в своїй практиці.

Неолібералізм, який виник одночасно з кейнсіанством, на відміну від останнього віддавав пріоритет необмеженій вільній конкуренції. Неоліберали (Ф. Хайєк (1899-1992), В. Ойкен (1891-1950), Л. Мізес (1881-1973) відстоювали принципи вільного ціноутворення, розвиток приватної власності і недержавних суб’єктів господарювання. Роль держави зводиться до пасивного спостерігача. Правомірним вважається обмежене державне втручання в економічну діяльність та всебічне сприяння розвитку підприємництва.

Звертає на себе увагу західнонімецька доктрина неолібералізму – ордолібералізм. Вона орієнтована на знання і дотримання загальнолюдських цінностей: виконання законів, повага до власності, чесність, поведінка в рамках морально-правових норм. Такі цінності лежать і в основі розвитку бухгалтерських організацій та професійної етики. В цей період бухгалтери усвідомили свій глобальний статус, а розвиток транснаціональних корпорацій висунув на перший план концепцію «міжнародного обліку». З’явились міжнародні професійні об’єднання бухгалтерів (Міжнародна асоціація бухгалтерів, 1911, Асоціація міжнародних бухгалтерів, 1928), які зробили спробу створення єдиної глобальної мережі бухгалтерів по всьому світу.

Досвід бухгалтерської практики зумовив потребу в зведенні етичних норм поведінки бухгалтера та розробці дисциплінарних мір за їх недотримання. Кількість таких правил поведінки та етичних норм зростала. Наприклад, правила поведінки Американського інституту дипломованих громадських бухгалтерів (АІСРА), 1917) були затверджені в кількості 8, а в першому Кодексі професійної етики AICPA (1965) їх було вже 21. Така тенденція покликана була захистити професію та зберегти імідж бухгалтера від нових загроз, які постійно виникають в прогресивній економіці.

Ще однією економічною теорією, спрямованою на критику кенсіанства, став монетаризм. Найбільш відомий представник монетарної теорії М. Фрідмен (1912-2006) виділяв її основні положення. Вчений вважав, що коливання ринкової кон’юнктури спричиняються змінами грошової маси і проявляються як у зростанні, так і у зниженні номінальної величини ВНП. Фрідмен відстоював думку, що диспропорція між показниками виробництва і грошовою масою спричиняється недосконалими заходами державного регулювання. Саме тому урядове втручання є неможливим навіть у такі сфери життя, як медичне обслуговування та освіта. Необхідною умовою стабільного економічного росту вважалася послідовність грошово-кредитної політики. Реальним контролем за обсягом виробництва та рівнем безробіття є контроль за цінами. Фрідмен вважав, що стримувати інфляцію та безробіття можна планомірним зростанням грошової маси у межах 3-5 %, оскільки такі темпи відповідають нормальному росту ВВП країни.

Наслідком політики монетаризму в США стала дерегуляція банківської і виробничої сфери та посилення процесів глобалізації, що передбачає стандартизацію фінансової звітності.

Проведене дослідження вказує, що елементи професії бухгалтера формувались під постійним впливом економічної теорії. Так, в період меркантилізму сформувалась основна частина елементів професії (функції бухгалтера, нормативне регулювання, бухгалтерська освіта, професійні об’єднання). Класична економічна теорія дала поштовх розвитку теоретичним знанням з бухгалтерського обліку, який утвердився як наука в епоху «маржиналістської революції» та неокласицизму. Обмін досвідом бухгалтерської практики в глобалізованому світі призвів до вироблення формальних правил гри на основі неоліберальної економічної теорії: професійна етика, міжнародні стандарти звітності, аудиту, освіти (рис. 1).

Рис. 1. Формування професії бухгалтера під впливом економічних теорій

 

На основі історичного розвитку економічних теорій можемо дати визначення поняття «бухгалтерська професія» — це діяльність, яка формує систему взаємопов’язаних елементів: функції і професійна етика бухгалтера, нормативно-правове регулювання бухгалтерського обліку, освітня підготовка бухгалтерів, професійні бухгалтерські об’єднання, наука бухгалтерського обліку.

Висновки. Проведений історичний аналіз розвитку економічних теорій доводить, що під їхнім впливом формувалися окремі елементи бухгалтерської професії. Зважаючи на те, що економічні теорії не відмирають, а існують паралельно, можемо говорити, що в сучасному світі, їхній вплив є сукупним. Проте, очевидно, що найсуттєвіший вплив на професію бухгалтера здійснюють економічні теорії, домінуючі в певний період історичного розвитку в економічно розвинутих країнах світу. Сьогодні це інституційна економічна теорія, найбільш вивчена вченими США.

 

Список використаних джерел

1. Кірейцев Г.Г. Розвиток бухгалтерського обліку: теорія, професія, міжпредметні зв’язки: [монографія] / Г.Г. Кірейцев; за ред. Ф.Ф. Бутинець. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 236 с.

2. Малюга Н.М. Бухгалтерський облік в Україні: теорія й методологія, перспективи розвитку: [монографія] / Н.М. Малюга. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 548 с.

3. Чайковская Л.А. Современные концепции бухгалтерского учета (теория и методология): Автореф. дис. док. экон. наук: 08.00.12 / ГОУ ВПО «Российская Экономическая Академия им. Г.В. Плеханова». – М., 2007.

4. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: [учеб. пособие для студ. экон. спец. вузов.] / Я.В. Соколов. – М.: Аудит, 1996. – 638 с.

Економічне вчення Дж.М. Кейнса — КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

9.2. Економічне вчення Дж.М. Кейнса

Із середини 30-х років XX ст. кілька десятиліть розвиток економічної теорії відбувався під впливом вчення Джона Мейнарда Кейнса. З ним погоджувалися, його концепцію уточнювали й доповнювали, її спростовували, але в будь-якому випадку ніхто із серйозних економістів не міг пройти повз ідеї англійського дослідника.

Появу вчення, що одержало за іменем його творця назву «кейнсіанство», можна датувати 1936 р., коли було опубліковано книгу Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Кейнсіанство набуло світової слави не тільки у зв’язку з теоретичними побудовами і тлумаченнями природи економічний явищ, скільки внаслідок своєї головної політико — економічної настанови — обґрунтування необхідності державного регулювання господарських процесів. Концепція Кейнса склалася після світової кризи 1929—1933 рр. і відображала загальне розчарування в концепції, яка панувала раніше, про ефективну саморегуляцію ринкового господарства.

У центрі уваги Кейнса були дві проблеми, що виступають на перший план саме в періоди економічних депресій: попиту і безробіття. До Кейнса прихильники різних економічних напрямів (крім марксистів) відкрито чи мовчазно поділяли доктрину Ж. Б. Сея: кожен товаровиробник продає, щоб купити, отже, пропозиція породжує відповідний попит і загальне надвиробництво, загальна криза збуту неможливі. Дж. М. Кейнс відкидає «закон ринків» Ж. Б. Сея. Оскільки в ринковій економіці обмін здійснюється не за формулою «товар — товар», а за формулою «товар — гроші — товар», продавець може і не стати покупцем, бо ним керує не тільки попит, а й прагнення до заощадження. Тому загальна криза збуту цілком реальна. Кейнс приходить до узагальнення: обсяг національного доходу і його динаміка безпосередньо визначаються не лише факторами пропозиції (тобто факторами, від яких залежить виробництво), а й факторами попиту. Зазначимо, разом із тим, що Кейнс не поділяє концепції множинності факторів виробництва як творців цінності. Він схильний вважати єдиним фактором, що створює цінність, працю (включаючи працю підприємця), а устаткування, оборотний капітал тощо — лише умовами праці.

Кейнс вводить поняття функцій сукупної пропозиції та сукупного попиту. Перша визначається співвідношенням сукупних (для суспільства) витрат і зайнятості. Протягом відносно коротких періодів часу це співвідношення не змінюється. Друга функція відображає співвідношення очікуваних доходів підприємців (у масштабах суспільства) і зайнятості. Вони дуже рухливі. Тому динаміка зайнятості залежить, головним чином, від функції сукупного попиту, що визначає доходи підприємців. Точка перетину двох функцій характеризує обсяг зайнятості. Кейнс називає її точкою ефективного попиту.

Ефективний попит, тобто сукупний платоспроможний попит, що визначає ступінь зайнятості, залежить від очікуваного рівня споживання та інвестицій.

Особисте споживання — це функція приросту доходу. Але темпи зростання споживання нижчі за темпи зростання доходу. Кейнс називає основним психологічним законом падіння частки споживання і підвищення частки заощаджень при зростанні доходу. Наслідком цього закону є відносне зменшення попиту на предмети споживання. Компенсацією такого зменшення може бути тільки зростання інвестиційного попиту, інакше неминуче зростання безробіття і падіння темпів зростання національного доходу.

Інвестиції в будь-яку галузь зумовлюють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тільки в цій галузі, а й у суміжних з нею галузях. У свою чергу, зміни в цих галузях породжують зростання зайнятості, доходів і попиту в галузях «другого порядку» (за ступенем віддаленості від сфери первинного інвестування). Виникає ефект мультиплікатора. Поняття мультиплікатора ще до Кейнса (у 1931 р.) ввів в економічну теорію Річард Фердинанд Кан, який досліджував вплив зростання інвестицій на зайнятість. Кейнс розглядає мультиплікатор доходу. Величина цього мультиплікатора М залежить від того, яка частка споживання в доході. Вона визначається за формулою:

де К — гранична схильність до споживання, що виражається через відношення приросту споживання до приросту доходу.

В результаті приріст національного доходу дорівнює первісному приросту інвестицій, помноженому на мультиплікатор:

Головною проблемою, за Кейнсом, слід вважати перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Якщо очікувана прибутковість інвестицій нижча від норми відсотка або дорівнює їй, інвестування для власника коштів є безглуздим. Чим більший розрив між нормою відсотка й очікуваною прибутковістю капіталовкладень (Кейнс говорить про граничну ефективність капіталовкладень), тим активнішим стає процес інвестування.

Кейнс заперечує поширене уявлення про те, що відсоток — це ціна заощадження. Заощадження роблять лише тоді, коли потреби задоволені, тому підвищення ставки відсотка не стимулює зростання заощаджень. Відсоток, за Кейнсом, — це ціна, яку сплачують за відмову від ліквідності. Тут набирає сили інший психологічний закон: прагнення до ліквідності, тобто бажання тримати свої вільні кошти в найбільш ліквідній формі, щоб мати можливість спрямувати їх у зручний момент у вигідні інвестиції. Відмова від ліквідності сприймається як жертва, що потребує компенсації. Такою компенсацією слугує відсоток, що виплачується власнику коштів, наданих у борг.

Ступінь переваги ліквідності залежить від характеру угоди, ризику, спекулятивних міркувань. Але є й інший значущий фактор, що входить у взаємодію з прагненням до ліквідності й може впливати на норму відсотка: кількість грошей в обігу. Коли вона зростає, пропозиція в ліквідній формі збільшується, тоді як купівельна спроможність грошей падає (відбувається інфляційний процес), що робить збереження заощаджень у грошовій формі все менш привабливим. Відсоткова ставка знижується, інвестування посилюється. Кейнс у цілому песимістично оцінює можливості капіталістичної системи господарства домогтися стійких високих темпів зростання шляхом ринкового саморегулювання. Гранична схильність до споживання спадає при зростанні доходу (Кейнс вважає це економічним законом).

Відбувається падіння, що прогресує, граничної ефективності капіталу, а від цієї ефективності залежить привабливість перетворення частини доходу, що зберігається, в інвестиції. Відсоткова ставка утримується на занадто високому рівні, що також обмежує інвестиції. Тому необхідне активне державне втручання в економічне життя.

Кейнс виділяє два способи регулювання попиту: грошово-кредитну і бюджетну політику. Грошово-кредитна політика спрямована на стимулювання попиту внаслідок зниження норми відсотка і вплив на прагнення до ліквідності. Кейнс пропонує відмовитись від золотого стандарту і регульованого «накачування» грошової маси в обігу. Кейнс відкидав обвинувачення в тому, що він пропагує інфляцію. Збільшення кількості паперових грошей в обігу призводить до загального підвищення цін лише за повної зайнятості. Поки існує безробіття, збільшення грошової маси стимулюватиме попит, а пропозиція товарів залишатиметься еластичною. Однак Кейнс визнавав, що така концепція вкрай спрощує реальність. Вплив приросту грошової маси на інвестиції може обмежитись зростанням цін і заробітної плати задовго до настання повної зайнятості. Тут може спрацювати безліч факторів: зміна кількості грошей в обігу підхльосне поточний попит перш ніж інвестиції принесуть свої плоди; збільшення числа працюючих призведе, відповідно, до закону зниження граничної продуктивності капіталу, до зростання витрат виробництва, а отже, і цін; різна еластичність пропозиції різних факторів виробництва зумовить порушення виробничого процесу і зростання його витрат тощо. Але не загроза інфляції головне, що ставить під сумнів перетворення грошово-кредитної політики в основний інструмент стимулювання попиту. Інтерес до інвестування визначається оцінкою майбутніх вигід від капіталовкладень. В умовах економічної депресії ця оцінка вкрай низька, а взагалі в ході економічного циклу піддається різким коливанням. Кейнс дійшов висновку про те, що компенсувати ці стрибки впливом на норму відсотка не вдасться. Тому вирішальне значення він надає не грошово-кредитній, а бюджетній політиці.

Сутність бюджетної політики, за Кейнсом, — організація інвестицій. Скорочення або недостатнє зростання приватних інвестицій варто компенсувати за рахунок держави. При цьому не має принципового значення, на що підуть бюджетні кошти. Важливо, щоб вони через ефект мультиплікатора привели до зростання зайнятості та збільшення національного доходу. В довгостроковій перспективі навіть безпосередньо некорисні інвестиції, подібні до будівництва єгипетських пірамід, справляють корисний вплив. Кейнс виступав за використання бюджетних коштів приватними інвесторами через систему державних замовлень і закупівель. Він наполягав не на державних інвестиціях, а на державному регулюванні обсягу поточних інвестицій.

Кейнс не заперечував можливості державного впливу на споживчий попит, але вважав це другорядною справою. Шляхи такого впливу він бачив у фіскальній політиці, що має забезпечувати рівномірніший розподіл національного доходу. Збільшуючи доходи найбідніших верств, ця політика сприяла б зростанню ефективного попиту на предмети споживання. Нарешті, Кейнс виступав проти політики вільної торгівлі, за протекціонізм. Закриваючи господарство від іноземної конкуренції, державна влада створює умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для підвищення зайнятості, що є умовою зростання національного доходу.

ПопередняЗмістНаступна

Відвідайте наш новий сайт — Матеріали для Нової української школи — планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

3. Поширення кейнсіанства в різних країнах

Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв’язують цю модель з початком нового етапу в розвитку економічної науки.

Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і тривалий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвардському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США.

Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського періоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чільне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указував Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням властивість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні.

Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв’язують з іменами таких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказівки на причину криз — зниження норми прибутку, посилене психологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували циклічності капіталістичної економіки, але розглядали її як властивість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагнули знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживання», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту інвестицій і т. д.

Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв’язує приріст національного доходу з приростом інвестицій.

Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мультиплікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом і інвестиціями. Акселератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкладення в результаті конкретних темпів зростання національного доходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужностей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих потужностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі потужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного доходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дезінвестування.

Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капіталовкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв’язані з розширенням споживання внаслідок зростання національного доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі мультиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зростання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкладення незалежно від руху споживання або національного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші фактори автономного характеру. Саме з дією цих факторів і зв’язані автономні інвестиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозуміти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва.

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення теорії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує нових капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мультиплікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції породжують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається кумулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції.

На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує автономні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, акселератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання визначаються виключно характером технічного прогресу.

Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зокрема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на думку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для того, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці.

Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростання і призвести до початку падіння. Перша група причин зв’язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очікуваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв’язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що породжується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та інтенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенсивністю автономних інвестицій. Але «…коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції». Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкладень та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумовлений також автоматично завдяки тому, що споживання знижується повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричинить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стимулом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку.

Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Переваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що ґрунтується на концепції доходів — витрат.

Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, передбачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, грошей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівновага зводиться до взаємодії двох ринків — товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса—Хансена і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хансен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього знамениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та пропозиції на ринку праці.

Модель Хікса—Хансена відкриває великі можливості для дослідження взаємодії ринків товарів та грошей. Зокрема, можна довідатися, наскільки стійкою є їхня рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляція і т. п.

Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи відбулося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу масового використання передових технологій, у результаті цілеспрямованих дій держави та з інших причин, то підприємці, оптимістично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використовуючи з цією метою наявні заощадження.

Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачіпають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишається незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий попит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку зменшить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання інвестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі встановиться нова рівновага.

Розуміння цих процесів має велике значення для з’ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпульси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівноважного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негайно дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан.

Аналітичним апаратом моделі Хікса—Хансена з успіхом користуються представники найрізноманітніших напрямків сучасної економічної науки.

Інвестиційна теорія циклу стала засадною для побудови неокейнсіанських антициклічних програм, які зосереджували увагу на динаміці капіталовкладень, її регулюванні з боку держави. Типові тлумачення такого регулювання дав Хансен, назвавши два методи боротьби з циклічними коливаннями. Один метод полягає у стабілізації безпосереднього обсягу інвестицій, інший — у компенсації коливань приватних інвестицій заходами фіскальної та кредитно-грошової політики.

Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком можливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпорядженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напередодні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «перегрівання» економіки.

Значне місце в концепції американських неокейнсіанців належить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «споживання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бюджету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокрема військові закупівлі.

Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій державного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті рр. група молодих шведських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків.

Під час економічної кризи 30-х рр. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошова політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і сприяла зростанню безробіття.

Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з використанням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощування економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту перемогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економічного відродження.

Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891—1960), Гуннар Мюрдаль (1898—1987), Бертіль Улін (1899—1979), Ерік Лундберг (1902—1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв’язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в господарське життя і проводити активну економічну політику з метою ліквідації розривів безробіття та інфляції. Основним об’єктом державного втручання є сукупний обсяг попиту.

Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від використання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадських робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольмської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції.

Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х рр. Її основні положення базувалися на таких принципах: сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сферу; перспективний напрям розвитку — від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою.

Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881—1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження.

Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 р., а Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антициклічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації.

Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло розвитку у Франції, де після другої світової війни державне регулювання економіки здійснювалося в широких масштабах.

Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надавали державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (рекомендаційного) характеру. Розробку та прийняття національних планів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою узгоджень, компромісів та «соціальних діалогів» різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як короткострокового (кон’юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки.

Концепція Перру справила значний вплив на практичну реалізацію програмування економіки Франції. 1947 р. було прийнято перший п’ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.

Кейнсіанська теорія державного регулювання ринкової економіки

Вступ

Нова теорія економічного розвитку, яка обґрунтовує необхідність і практичну доцільність державного регулювання економіки на засадах приватної власності, конкуренції, — кейнсіанська. Засновником цієї теорії вважають англійського економіста Дж. М. Кейнса, який обґрунтував необхідність і роль державного регулювання економіки, описав основні засоби та інструменти впливу держави на економіку: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестицій, зменшення ціни кредиту, розширення державних закупок, підвищення рівня зайнятості, проведення ефективної фіскальної політики.

Кейнсіанської теорії дотримувалися уряди більшості держав після Другої світової війни, що й сприяло виходу їх країн з кризи і розрухи.

Прикладом застосування на практиці кейнсіанської концепції може служити здійснення нового курсу Ф. Рузвельтом у США в результаті прийняття низки законів:

— про введення мінімальної заробітної плати;

— про соціальне забезпечення та виплати з безробіття;

— про державне страхування банківських вкладень та позик;

— про підтримку фермерського господарства і малого бізнесу;

— про регулювання діяльності банків та фондової біржі та інші.

Ця теорія ефективна в складні періоди розвитку економіки: воєн, відбудов, науково-технічних перетворень, формування ринкового середовища.

Державне регулювання національної економіки здійснюється на основі поєднання різних економічних теорій, зумовлених практикою господарювання. В розвитку теорій регулювання економіки фахівці виділяють декілька етапів, які найповніше характеризують певний часовий період господарювання.

Світова практика господарювання показала, що в основі функціонування певного типу економічної (господарської) системи лежали положення відповідної теорії державного регулювання.

Уявлення прихильників класичної теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки і необхідність відлучення держави від цього регулювання не витримало випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки (Велика депресія 30-х років) показав, що держава змушена втручатися в економічні процеси. Вирішальну роль в перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

У книзі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” (1936 р.), він уперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання, що панувала доти. На противагу класичній теорії ринкового саморегулювання і державного невтручання в економіку він запропонував альтернативну макроекономічну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву “кейнсіанської революції”.

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів – це не закономірність, а випадковість. Підтвердженням цього положення кейнсіанці висувають кілька аргументів:

• кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями, оскільки власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиною чинника. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем: 1) з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів; 2) для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов’язаних з лікуванням, безробіттям тощо; 3) з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Процентна ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела. На їхню думку, крім поточних заощаджень на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій: 1) готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, а й у готівковій формі на руках; 2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

• кейнсіанці ставлять під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється двома обставинами. По-перше, наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, якщо навіть припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупною попиту і попиту на ринку праці, то це не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного ВВП.

При визначенні об’єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять із того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту. На їхню думку, відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції породжують два головних фактори:

• психологія споживачів, тобто домашніх господарств. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшується та, яка спрямовується на заощадження. Така тенденція в розподілі зростаючого доходу дістала назву “основний психологічний закон” Кейнса, згідно з яким зі збільшенням доходу домашніх господарств їхня гранична схильність до споживання зменшується, а гранична схильність до заощаджень збільшується. Внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає падіння виробництва;
• зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Ця тенденція обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. Отже, зменшення граничної схильності до споживання знижує інвестиційний попит як компонент сукупного попиту.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об’єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який в кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Звідси кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

• за рахунок збільшення державних закупок або зниження податків;
• за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектора економіки.

Незважаючи на відмінності, в основі всіх теорій лежать положення кейнсіанської та монетариської теорій, основні характеристики яких наводяться у табл. 1.

Кейнсіанська	Монетарна
1. Принципи ефективного сукупного попиту	1. Принципи ефективної сукупної пропозиції
2. Значна частка державного сектора економіки	2. Часткова приватизація державної власності
3. Сприяння конкуренції	3. Стримування конкуренції
4. Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	4. Зниження податків
5. Організація державного планування і регулювання	5. Згортання макроекономічного планування, обмеження регулювання
6. Дефіцитне фінансування і посилення інфляції	6. Зменшення дефіциту бюджету і стабілізація грошового обігу
7. Розширення державних соціальних програм	7. Скорочення державних соціальних програм

Економічна (господарська) система — це упорядкована і скоординована сукупність елементів національної економіки, яка характеризується наявністю певних ознак: входу, виходу, обмеження, процесу, середовища.

Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є Кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження Кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги, які спричинили необхідність антициклічного державного регулювання, зокрема, впливу на загальногосподарський попит.

Кейнсіанська теорія регулювання ринку широко використовувалась у практиці урядів Європи з 30-х до середини 70-х років. У 70-ті роки, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою з’явилась тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, до теорії Кейнса виникла недовіра. В цей період з’явились альтернативні макроекономічні концепції.

Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і посткейнсіанцями. Неокейнсіанська теорія розглядає сукупний попит як головний об’єкт регулювання. Мета регулювання — забезпечення стійкого рівноважного зростання при прийнятливих рівнях інфляції і зайнятості. За неокейнсіанською моделлю регулюванню підлягають такі складові сукупного попиту: витрати на споживання, державні і приватні інвестиції, урядові закупки. Механізм державної дії на величину сукупного попиту здійснюється через структурний перерозподіл національного доходу (доданої вартості). Спрямовуючи приватні заощадження через стимулюючі заходи на інвестування, або збільшуючи свої витрати за рахунок додаткового оподаткування, держава може компенсувати нестачу сукупного ефективного попиту, який, у свою чергу, через механізм саморегуляції може генерувати адекватні прирости товарів.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається “дешеве” нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

Визначення ЧНП за допомогою методу “вилучень та ін’єкцій” і аналізу мультиплікатора наводить на думку про існування певного парадоксу, так званого парадоксу ощадливості.

Цей парадокс проявляється в таких формах:

• спроби суспільства більше заощаджувати закінчуються невдачею через багатократне зменшення рівноважного рівня ВВП, що викликається самою цією спробою;
• ощадність може бути соціальним злом. З точки зору індивіда, заощаджувальна копійка є зароблена копійка, а з точки зору суспільства, заощаджена копійка – це ще не витрачена і, відповідно, копійка, яка зменшує чийсь доход. Ощадність може бути благом для окремого індивіда, але може повернутися злом для суспільства, через можливий небажаний вплив на загальний обсяг виробництва і зайнятість.
• Парадокс проявляється і в тому, що домогосподарства виявляють значні стимули заощаджувати більше (менше споживати) якраз в той час, коли зростання заощаджень для економіки є найбільш небажаним, тобто коли економіка вступає у фазу падіння (можливість втрати роботи, падіння реальних доходів населення).

Неокейнсіанський тип регулювання передбачає, що держава, крім активізації процесів перерозподілу національного прибутку, здійснює антикризове і антициклічне регулювання економіки, програмування господарських процесів сприяє розвитку НТР.

Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію «економіки пропозиції», а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно-грошову, фінансово-бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. Основою цього є те, що поряд з приватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в США є змішаною економікою.

Механізм державного регулювання у США пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв’язок і т.д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались процедури ціноутворення: пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження доступу в галузь, лімітування норм прибутку на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-ті роки США, як і ряд західноєвропейських країн відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб’єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. «Економіка пропозиції», для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р.Рейгана.

В сучасний період держава виконує багаточисельні функції за контролем економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлює мінімальні і максимальні ціни та інше.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомну, аерокосмічну, електротехнічну та інші види промисловості. Дві третіх державних замовлень розміщується у виробництві засобів зв’язку, телекомунікацій, електроніки, енергетики тощо.

Основним інструментом державномонополістичного господарювання та регулювання замовлень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно видають різним секторам економіки 20 млн. замовлень.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Основними методами регулювання ринку банком є регулювання розмірів банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк є емісійним центром США і виконує функцію управління державним боргом .

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали зменшувати коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом’якшували дефляцію (застій).

Чільне місце в системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це викликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю.

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США ґрунтується на системі теоретично обґрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними.

В Японії склалась розвинута система державного програмування. Починаючи з післявоєнних років тут здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді.

Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, досягнення єдиної думки «знизу вверх» — в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів, головним з яких — державний бюджет.

Це підкреслює особливість Шведської моделі ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення сприятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова та регіональна політика.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції.

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих й непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари. У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції.

Південна-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державною планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає і тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу: виробничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств.

Державне регулювання економічного життя Республіки Корея включає планування макроекономічних показників, застосування кредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігу і безпосереднє управління державним сектором .

Заслуговує уваги цілеспрямована науково-технічна політика Південної Кореї. Тут розроблено законодавство в сфері технологічного трансферту, яке, як правило передбачає обов’язкове ліцензування, отримання ліцензіатом дозволу від державних органів на придбання технологій за кордоном і ввезення їх в країну, обов’язкову реєстрацію контрактів, валютно-митний контроль над ліцензійними витратами на підприємствах, який включає обмеження ставок платежів, надання гарантій передачі технології.

Китайська економіка протягом 1950 — 1978 рр. була у основному економікою централізованого планування. 3 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу фермерів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розширення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприємствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства залишаються об’єктом централізованого планування, хоча питома вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Тобто, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіональних і галузевих планів та господарських зв’язків, активного впливу на економічне ринкове середовище через розробку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх активного впровадження у виробництво; сприяння розширенню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон’юнктуру ринків, можливості економічного співробітництва.

Країни Східної Європи вступили в етап переходу до ринкової системи господарювання і формування механізму ринкового регулювання, суть якого полягає у максимальному використанні системи економічних регуляторів у регулюванні ринку. Центральне місце в цій системі займають ціни, бюджетно-податковий механізм, кредитна система.

Реформа бюджетно-податкового механізму в країнах Східної Європи здійснювалась в напрямі переходу до єдиної системи оподаткування незалежно від форм власності. Зокрема у Польщі з цією метою була знижена верхня межа податку з прибутку підприємств державного сектора і підвищена до 20% нижня межа оподаткування прибутку недержавних підприємств; введені єдині ставки податків на нерухомість; скасовано низку пільг. Зараз у Польщі сформована нова система оподаткування, яка включає: єдині податки на доходи для усіх юридичних осіб, податок на додану вартість, єдині подоходні податки на основні заповнення декларації.

Податкова реформа в Югославії передбачала об’єднання всіх податків і відповідних відрахувань в один податок, за винятком відрахувань на соціальне страхування, об’єднання бюджетного і всіх видів позабюджетного споживання, модернізацію структури податків. Здійснення податкової реформи було зірване розпадом єдиної югославської держави.

Податкова реформа в Чехії і Словаччині передбачила зниження податкової квоти до рівня, характерного для країн з ринковою економікою, створення рівних податкових умов для усіх господарських суб’єктів; чітке розмежування республіканських і міських бюджетів; рух до уніфікації ставок податків з обороту і відрахувань від прибутку.

В Угорщині найважливішим видом податків став підприємницький податок. Уніфікувалась система відрахувань на соціальне страхування. Сплата податків значно спрощена: ліквідовано п’ять видів податків, збережений податок на землю і тимчасово загальний податок з обороту на капітальні вкладення.

Реформа системи державного регулювання економіки країн Східної Європи здійснюється в напрямку більшого використання важелів непрямого опосередкованого впливу на економіку через канали бюджетного, податкового і кредитно-грошового регулювання.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху.

Висновки

Кейнсіанство як напрямок економічної думки відіграло важливу роль у розвитку західної економічної теорії. Воно зробило спробу відповісти на ряд важливих питань, що виникли у зв’язку з кризою в 30-х pp. Кейнс указав на ряд слабких сторін буржуазної економічної науки свого часу, звернувши увагу на такі сторони капіталістичної дійсності, які раніше ігнорувалися економістами; зробив спробу внести нові елементи в аналіз капіталістичної економіки, наблизив економічну науку до потреб господарського розвитку; помітив нові тенденції у розвитку капіталізму та обґрунтував необхідність участі держави в економічному житті.

Концепція Кейнса справила значний вплив на дальший розвиток економічної теорії та економічної політики. Ідеї Кейнса взяли на озброєння керівні органи капіталістичних країн. Особливо це стосується теорії національного доходу, теорії циклу, теорії зростання та інших аспектів макроекономіки. Саме теорія Кейнса поклала початок широкому втіленню в життя державного регулювання економіки, опрацюванню конкретних методів і способів такого регулювання.

Особливе місце кейнсіанство посіло в економічній теорії та практиці США. Ще на початку 30-х р. Кейнс приїздив до США та ознайомив зі своїми ідеями президента Ф. Рузвельта. Але тоді Рузвельт його не підтримав. Проте невдовзі становище змінилося і багато заходів, які проводилися у період «Нового курсу» було прямо «запозичено» в Кейнса: організація громадських робіт, фінансування державного будівництва важливих господарських об’єктів, курс на дефіцитне фінансування тощо. 1946 року у США було прийнято «Закон про зайнятість», згідно з яким уряд було вповноважено вживати заходів для забезпечення планового розвитку економіки. Було передбачено створення таких економічних органів, як Рада економічних консультантів при президентові та Об’єднана економічна комісія конгресу.

До початку 60-х pp. головним мотивом для здійснення тих чи інших заходів економічної політики, що впливали на економіку в цілому, була криза або загроза кризи. І хоч у своїй основній праці та наступних статтях Кейнс мало уваги приділив проблемі циклу, його концепція справила певний вплив на розробку теорії цього питання і на спрямування так званих антициклічних заходів. Метою ж останніх була якщо не ліквідація циклічного характеру капіталістичної економіки, то принаймні послаблення його руйнівних наслідків.

Кейнсіанські ідеї були дуже популярними в Німеччині, особливо у середині 60-х pp., коли й тут стали помітними ознаки економічної кризи. Уряд Кізінгера розробив антикризові заходи згідно з кейнсіанськими рецептами, тобто використовував дефіцитне фінансування, помірну інфляцію, маневрування ставкою відсотка тощо. Провідним напрямком економічної думки Німеччини став своєрідний синтез неолібералізму з кейнсіанством, з явно вираженим визнанням необхідності державного регулювання економіки.

Кейнсіанські концепції торували собі шлях і в інших західних країнах, зокрема на батьківщині їхнього автора — Великобританії. Тут іще 1944 p. було опубліковано урядову Білу книгу «Політика у сфері зайнятості» з обгрунтуванням урядової політики забезпечення максимального використання трудових ресурсів, а також підтримування на високому рівні урядових витрат з метою забезпечення попиту. Було також переведено під контроль держави низку галузей господарства Великобританії.

Але на межі 70—80-х pp. кейнсіанська теорія і концепція державного регулювання економіки зазнала серйозних випробувань. Глибока світова криза 1974—1975 pp. показала слабкість і уразливість практичних рекомендацій кейнсіанства. Кризу пережила концепція «держави добробуту», що базується на соціальних пріоритетах і спирається на значний сектор державного підприємництва, на пряме регламентування багатьох сфер приватного підприємництва і перерозподіл доходів на користь держави.

Список використаної літератури

1. Антошкіна Л. І. Державне регулювання економіки України: методологія, напрями, тенденції, проблеми / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України / М.М. Якубовський (ред.). — К., 2005. — 410с.
2. Архієреєв С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. екон. спец., що вивчають курси «Державне регулювання» та «Економічна політика» / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т» / Сергій Ігоревич Архієреєв (ред.), Н.Б. Решетняк (ред.). — Х. : НТУ «ХПІ», 2004. — 205с.
3. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів // Економіка України. — 2003. — № 5. — С. 12-21
4. Воротін В. Державне регулювання економіки України: політекономічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2002. — № 2.
5. Галиця І. Державне регулювання в умовах ринкових відносин //Економіка України. — 2002. — № 6. — C. 52-58
6. Гриньова В. Державне регулювання економіки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2007. — 736c.
7. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій  Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-ге вид., доопрац. і доп.. — К.: КНЕУ, 2005. — 316 с.
8. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.
9. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.
10. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. — 2002. — № 6. — С. 13-22
11. Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки //Економіст. — 2002. — № 3. — C. 67-69.
12. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 2004. — № 5. —  С. 7-11
13. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с.

Командные высоты: кейнсианская экономическая теория

Самая влиятельная работа Джона Мейнарда Кейнса, Общая теория занятости, процента и денег, , была опубликована в 1936 году. Книга представляет собой серьезную атаку на традицию классической экономики, в которой он вырос. Эпоха, в которой зародилась классическая экономика, была разрушена Первой мировой войной, и для Кейнса последующие катаклизмы продемонстрировали несостоятельность этой традиции.Требовался новый синтез, и именно это стремился создать Кейнс. В частности, он пришел к выводу, что классическая экономика основана на фундаментальной ошибке. Было ошибочно предположено, что баланс между спросом и предложением обеспечит полную занятость. Напротив, с точки зрения Кейнса, экономика была хронически нестабильной и подверженной колебаниям, а спрос и предложение вполне могли уравновеситься в состоянии равновесия, которое не обеспечивало полную занятость. Причины заключались в недостаточных инвестициях и чрезмерных сбережениях, которые коренятся в психологии неопределенности. Решение этой загадки казалось простым: заменить недостающие частные инвестиции государственными инвестициями, финансируемыми за счет преднамеренного дефицита. Правительство будет занимать деньги, чтобы потратить их на такие вещи, как общественные работы; и что дефицитные расходы, в свою очередь, создадут рабочие места и увеличат покупательную способность. Стремление сбалансировать государственный бюджет во время спада только ухудшит положение, а не улучшит его. Чтобы обосновать свой аргумент, Кейнс применил ряд новых инструментов — стандартизированный учет национального дохода (который привел к базовой концепции валового национального продукта), концепцию совокупного спроса и мультипликатор (люди, получающие государственные деньги для государственных нужд). works jobs будут тратить деньги, которые создадут новые рабочие места).Анализ Кейнса заложил основу для области макроэкономики, которая рассматривает экономику в целом и фокусируется на использовании государством фискальной политики — расходов, дефицита и налогов. Эти инструменты можно использовать для управления совокупным спросом и, таким образом, для обеспечения полной занятости. Как следствие, правительство сократит свои расходы в периоды восстановления и расширения. Кейнс предполагал, что правительство будет играть гораздо большую роль в экономике. Его видение было реформированным капитализмом, управляемым капитализмом — капитализмом, спасенным как от социализма, так и от самого себя.Он говорил о «некоторой всесторонней социализации инвестиций» и о том, что государство берет на себя «все большую ответственность за непосредственную организацию инвестиций». Фискальная политика позволит мудрым менеджерам стабилизировать экономику, не прибегая к фактическому контролю. Основная часть принятия решений останется за децентрализованным рынком, а не за центральным планировщиком. С началом Второй мировой войны Кейнс перешел к вопросам о том, как финансировать войну, а затем о том, как разработать послевоенную валютную систему.Он был одним из отцов Бреттон-Вудского соглашения, в соответствии с которым были учреждены Всемирный банк и Международный валютный фонд, а также была введена система фиксированных обменных курсов. Кейнс привел как конкретное обоснование увеличения роли правительства в экономике, так и более общую уверенность в способности правительства вмешиваться и эффективно управлять. Несмотря на увлечение Кейнса неопределенностью и его спекулятивные таланты на рынке, кейнсианцы считали, что «правительственные знания» превосходят знания рынка. В одном из самых известных отрывков книги «Общая теория» Кейнс написал: «Сила корпоративных интересов сильно преувеличена по сравнению с постепенным распространением идей». Однако в наступлении кейнсианства или в завоевании им командных высот экономического мышления не было ничего постепенного. Через несколько лет после его смерти он уже занял доминирующее место в экономической политике как в Великобритании, так и в Соединенных Штатах. Насколько далеко идёт его влияние или, по крайней мере, восприятие его влияния, было продемонстрировано историей экономической мысли, опубликованной в середине 1960-х: «В большинстве западных экономик кейнсианская теория заложила интеллектуальные основы для управляемой и ориентированной на благосостояние формы. капитализма.Действительно, повсеместное восприятие кейнсианской идеи в значительной степени стало причиной в целом высокого уровня занятости, достигнутого в большинстве западных индустриальных стран после Второй мировой войны, и значительной переориентации в отношении к роли государства в экономической жизни. « Только в 1970-х годах во многих странах начали накапливаться свидетельства того, что теории Кейнса, по крайней мере в том виде, в котором они были реализованы его сторонниками после его смерти, не могли постоянно приводить к благоприятным результатам, предсказанным самим Кейнсом. С Командные высоты Даниэль Ергин и Джозеф Станислав. Авторские права © 1998 Даниэль А. Ергин и Джозеф Станислав. Перепечатано с разрешения Simon & Schuster, Inc., N.Y.

Кейнсианская экономика — Справка по экономике

Джон М. Кейнс

Существенным элементом кейнсианской экономики является идея о том, что макроэкономика может находиться в неравновесном состоянии (рецессии) в течение значительного времени. Чтобы помочь восстановиться после рецессии, кейнсианская экономика выступает за увеличение государственных расходов (финансируемых за счет государственных займов), чтобы запустить экономику в спад.

Кейнсианская экономика включает

• Нарушение равновесия в макроэкономике (недостаточный спрос)
• Несовершенные рынки труда (например, жесткая заработная плата)
• Парадокс бережливости (во время рецессии люди откладывают больше, но это усугубляет экономический спад
• Ловушка ликвидности. Когда низкие процентные ставки не могут стимулировать спрос.
• Важность доверия для экономического цикла.
• Дефицитные расходы. Во время рецессии Кейнс выступал за государственные займы, чтобы обеспечить вливание спроса в экономику.

Чем не является кейнсианская экономика

• Кейнс не был сторонником социалистического государства, в котором средства производства контролируются государством
• Кейнс не поддерживал допущение более высокой инфляции. Кейнс утверждал, что в периоды роста инфляцию следует держать под контролем.
• Государство всеобщего благосостояния. Кейнс не обязательно выступал за увеличение государственных расходов в процентах от ВВП. Он утверждал, что расходы должны увеличиваться только во время экономического спада.

Теория кейнсианской экономики

1.Если сбережения превышают инвестиции, мы получаем спад

Классическая теория предполагала, что любое падение инвестиций приведет к снижению процентных ставок; это падение процентных ставок сократит сбережения, увеличит инвестиции и заставит экономику вернуться к новому равновесию полной занятости. Однако анализ Кейнса предполагает, что это маловероятно из-за ряда факторов, таких как ловушка ликвидности и общий избыток сбережений.

Почему Кейнс считал, что рецессия может длиться долго

• Ловушка ликвидности.Ловушка ликвидности — это когда низкие процентные ставки не могут стимулировать спрос. Например, если доверие очень низкое, люди не будут брать взаймы, даже если это дешево. Кроме того, очень низкие процентные ставки могут сделать банки убыточными, поэтому они сокращают кредитование.
• Общее перенасыщение. Если сбережения высоки, а потребительские расходы низки, у фирм будет много непроданных товаров. В этом климате они сократят инвестиции.
• Духи животных. Если вначале инвестиции упадут, у бизнесменов может возникнуть отрицательная уверенность.Их «звериный дух» боится рецессии и снижения прибылей, поэтому они сокращают инвестиции. Потребительское доверие может пострадать, и они тоже тратят меньше. Таким образом, Кейнс подчеркивал важность ожиданий и уверенности.
• Эффект отрицательного множителя. Кейнс популяризировал идею мультипликативного эффекта. Идея о том, что сокращение инъекций в экономику имеет обратный эффект, и окончательный эффект может быть больше, чем первоначальный. Если фирма сокращает инвестиции, люди теряют работу, а эта более высокая безработица ведет к снижению расходов и затрагивает всех участников экономики.

Примечание: резкое увеличение нормы сбережений в начале рецессии 2008 года.

• Парадокс бережливости. Во время рецессии люди используют рациональный подход, чтобы избегать рисков — опасаясь возможной рецессии, они увеличивают сбережения и тратят меньше. Когда эти более низкие расходы объединяются, это приводит к снижению общего спроса в экономике.
• Более низкие процентные ставки могут не очень сильно увеличить потребление, потому что — эффект дохода от более низких процентных ставок означает, что люди имеют меньший доход.

2.Липкая заработная плата

Согласно классической экономической теории, рынки труда должны очиститься. В этой модели любая безработица происходит из-за того, что заработная плата искусственно удерживается выше равновесия с помощью минимальной заработной платы и т. Д. (реальная безработица по заработной плате) Согласно классической теории, решение проблемы безработицы состоит в том, чтобы снизить заработную плату и позволить заработной плате уменьшиться. Однако Кейнс утверждал, что это неудовлетворительно.

• Во-первых, даже при отсутствии профсоюзов и минимальной заработной платы рабочие будут сопротивляться сокращению номинальной заработной платы.
• Во-вторых, снижение заработной платы не обязательно устранит неравновесие. Более низкая заработная плата приведет к дальнейшему снижению доходов и расходов, что приведет к снижению совокупного спроса и, следовательно, снижению спроса на рабочую силу.

Вклад Кейнса состоял в том, чтобы показать взаимодействие между рынками труда и национальной экономикой, а не рассматривать рынок труда изолированно (например, с точки зрения микро). Именно эта макроэкономическая перспектива сбережений и рынков труда привела к созданию макроэкономики.

Теория Кейнса о влиянии падения заработной платы была в значительной степени поддержана Ирвингом Фишером в его Теория долговой дефляции великих депрессий (1933)

3. Важность совокупного спроса (AD)

Важным классическим предположением того времени был закон Сэя. В нем говорилось, что предложение порождает спрос. Однако Кейнс считал обратное. Кейнс утверждал, что спрос определяет уровень национального производства.

Политические последствия кейнсианства

1.Правительствам следует обеспечить антициклическое управление спросом.

Кейнс критически отозвался о бюджете Великобритании на 1931 год, который урезал заработную плату больничным работникам и урезал расходы на дороги и новые дома. Он утверждал, что это еще больше снизит спрос и усугубит рецессию. Вместо этого он выступал за увеличение государственных расходов, финансируемых за счет увеличения заимствований.

В « Трактат о деньгах» (1930) Кейнс писал:

«Ибо двигатель, который движет предприятием, — это не экономия, а прибыль.”

Политические рекомендации Кейнса противоречили классической ортодоксии. Классическая ортодоксия утверждала, что более высокие государственные расходы вытеснят инвестиции частного сектора. Увеличение государственных заимствований приведет к увеличению процентных ставок по облигациям и уменьшению объема инвестиций частного сектора. Казначейство считало, что нужно попытаться сбалансировать бюджет, но Кейнс критиковал политику сокращения расходов, а повышение налогов только привело к сокращению общего совокупного спроса.

Безработица в США в 1930-е годы свидетельствует о продолжительном спаде в экономике.

Причины, по которым может потребоваться кейнсианское управление спросом

1. Эффект ускорителя. Это говорит о высокой волатильности инвестиций. Если темпы роста ВВП падают, инвестиции частного сектора падают. Однако, если государственные расходы увеличат темпы роста — это побудит частный сектор также инвестировать. Таким образом, государственные инвестиции могут дополнять инвестиции частного сектора, а не вытеснять их.
2. Эффект множителя. Государственные расходы могут иметь большее окончательное влияние на реальный ВВП.Мультипликатор, скорее всего, будет выше в период рецессии из-за наличия неиспользуемых ресурсов.
3. Конец перенасыщения. Самый сильный аргумент Кейнса состоит в том, что во время рецессии сбережения частного сектора резко возрастают, что приводит к неиспользованным сбережениям. Следовательно, государственные расходы просто используют безработные ресурсы. Доходность облигаций по государственным займам не вырастет, потому что частный сектор хочет покупать государственные облигации.

Во время большой рецессии (2008-15) Более высокий долг в Великобритании привел к снижению доходности облигаций

2.Политика противодействия инфляции

В исследованиях кейнсианства часто игнорируется тот факт, что он также приводил доводы в пользу государственного вмешательства, если экономика перегревалась и испытывала инфляционный рост. Кейнс сам по себе не выступал за увеличение государственных расходов. Он выступал за антициклическое управление спросом. Например, в 1940 году Кейнс выступал за повышение обязательных сбережений, чтобы избежать инфляции Первой мировой войны. (Из интереса Кейнс поддержал государство всеобщего благосостояния Беверидж, хотя и призвал Беверидж отложить увеличение пенсионных расходов до тех пор, пока не будут собраны взносы)

Обоснование государственных заимствований и увеличения расходов возникает только в определенные периоды рецессии и свидетельствует о ловушке ликвидности.Кейнс согласился бы, что при нормальном росте более высокие заимствования действительно вызывают вытеснение.

3. Кривая Филлипса. Кейнс не уточнил кривую Филлипса, но позже она была присоединена к кейнсианству. Кривая Филлипса предполагает, что правительство стоит перед выбором между безработицей и инфляцией — кейнсианцы обычно придают большее значение сокращению безработицы.

4. Модель IS / LM — еще одно развитие кейнсианской теории. Моделирование национального производства с учетом денег, государственного бюджета и ожиданий бизнеса.

Общая теория денег (1936)

Великая работа Кейнса «Общая теория денег», написанная на фоне Великой депрессии. Он ввел новые экономические концепции, такие как ловушка ликвидности, дефицит спроса, эффект мультипликатора и принцип платежеспособного спроса. Это краеугольный камень макроэкономики.

«Если бы казначейству было , чтобы заполнить старые бутылки банкнотами , закопать их на подходящей глубине в заброшенных угольных шахтах, которые затем засыпаны на поверхность городским мусором, и оставить это частное предприятие на проверенных принципах laissez- faire , чтобы снова выкопать банкноты (право на это, разумеется, было получено путем проведения торгов на аренду территории, на которой размещены банкноты), больше не будет безработицы и, с помощью последствий, реального дохода сообщества, а также его капитальное богатство, вероятно, станет намного больше, чем оно есть на самом деле.”Книга 3, глава 10, раздел 6, с. 129

Эта цитата демонстрирует способность Кейнса создавать примеры, заставляющие задуматься. Это показывает, как Кейнс считал проблему недостаточным спросом и безработицей. Здесь вмешательство может стимулировать экономический рост и за счет мультипликативного эффекта повысить уровень жизни.

Критика кейнсианства

• Кейнс утверждал, что денежно-кредитная политика относительно неэффективна в влиянии на спрос. Многие экономисты теперь видят, что денежно-кредитная политика может сыграть свою роль.Меньше споров о фискальной и денежно-кредитной политике.
• Фискальная настройка очень сложна. Критика кейнсианства состоит в том, что трудно внести незначительные изменения в фискальную политику, чтобы повлиять на спрос в достаточной степени, чтобы обеспечить стабильный рост.
• Политические издержки. Основная критика кейнсианства состоит в том, что оно неизменно ведет к росту государства и увеличению неэффективных коррумпированных расходов. Чтобы «накачать» экономику, правительство в конечном итоге тратит деньги на проекты, которые создают интересы заинтересованных сторон, и после рецессии оказывается невозможным их урезать.Таким образом, кейнсианство имеет тенденцию увеличивать размер государства, что некоторые считают серьезным недостатком.
• Рациональные ожидания. Некоторые экономисты утверждают, что люди смотрят в будущее и рассматривают снижение налогов как временное явление и поэтому не тратят деньги. Вместо этого они откладывают снижение налогов в ожидании повышения налогов в будущем. (см .: Рикардианская эквивалентность) (Гипотеза постоянного жизненного цикла) Это означает, что экспансионистская фискальная политика неэффективна.
• Обвал кривой Филлипса в 1970 году. В 1970-х годах кейнсианство вышло из моды, поскольку стагфляция показала рост безработицы и инфляции.Вместо этого новое направление экономистов указывало на важность экономики предложения.

Кейнсианство и Великая рецессия

Сторонники Кейнса сказали бы, что 1970-е не отрицали его работу. Просто в 1970-е годы был другой набор проблем — не было большой безработицы, вызванной дефицитом спроса, а была другая проблема — инфляция издержек. Кроме того, в послевоенный золотой период у нас никогда не было большой рецессии, поэтому основная опора кейнсианской теории никогда не была действительно нужна.Нет никаких доказательств, Кейнс увлекался мелкой доработкой.

Однако Великая рецессия 2008-13 гг. Вызвала возрождение интереса к кейнсианству, потому что было много общего с великой депрессией 1930-х годов.

1. Произошло резкое падение ВВП.
2. Спад длился долго
3. Доходность облигаций оставалась низкой, несмотря на увеличение государственных заимствований. В США и Великобритании государственные займы быстро росли, но доходность облигаций упала, что говорит о том, что государственные займы не были вытеснены.Этот график общего долга США показывает, как государственные заимствования выросли в ответ на рост сбережений и сокращение частного долга. Возможно, государственные заимствования должны были вырасти еще больше, чтобы обеспечить более сильное восстановление.

В некоторой степени экономики, которые преследовали фискальную экспансию, продемонстрировали восстановление экономики. В 2010 году Великобритания восстанавливалась — пока возвращение к режиму жесткой экономии в 2010 году не привело к двойной рецессии. Несомненно, Кейнс выступал бы за более длительную и глубокую фискальную экспансию Великобритании.

Эффект множителя. Отчет МВФ показал, что существует значительный мультипликативный эффект. Страны, сократившие расходы, вызвали большое падение реального ВВП.

Есть некоторые ограничения кейнсианской теории. Например, было бы интересно узнать, какую роль Кейнс придает количественному смягчению и денежной массе наряду с фискальной политикой.

Заключение

Я бы сказал, что кейнсианская экономика не ошибочна. «Неисправный» предполагает наличие фундаментальных проблем.Во времена затяжной рецессии теория относительно хорошо работает. Несомненно, существует опасность его неправильного использования (например, увеличение заимствований во время экономического роста). Однако он предлагает относительно надежное объяснение того, почему дефицит спроса может вызвать длительную рецессию. Например, трудно защитить конкурирующие теории, такие как реальный деловой цикл, — что великая рецессия была вызвана техническими изменениями. В нормальных условиях существуют практические трудности с измерением разрыва выпуска, но в условиях спада такого масштаба становится очевидным, в чем проблема.

Связанные

Что такое кейнсианская экономика ?. Кейнс ненавидел бы огонь… | Бен Ле Форт | Варианты современной политики

В долгосрочной перспективе мы все мертвы

Кейнсианская экономика — это школа мысли, которая считает, что государственное вмешательство необходимо для максимизации экономического производства. Кейнсианская экономика была разработана британским экономистом Джоном Мейнардом Кейнсом во время Великой депрессии.

До Кейнса стандартная экономическая теория заключалась в том, что наиболее эффективный способ для правительства управлять экономикой — это ничего не делать и позволить свободному рынку самому разбираться с ситуацией.Если экономика войдет в рецессию, рынок исправится в долгосрочной перспективе.

Великая депрессия бросила холодную воду на идею о том, что рыночные силы могут адекватно исправить любой экономический спад самостоятельно.

Цель кейнсианской экономики — уменьшить величину циклов «подъема и спада», которые неизбежны в условиях свободной рыночной экономики.

Методы достижения этой цели сосредоточены на краткосрочной государственной политике, основанной на имеющихся в настоящее время данных.Идея о том, что рынок исправится «в долгосрочной перспективе», привела к знаменитой цитате Кейнса: «В конечном итоге мы все мертвы» .

Я интерпретирую эту цитату как означающую, что, хотя экономика может со временем наладиться, люди, живущие в этой экономике, пострадают без нужды, если правительство не вмешается во время экономических спадов.

Кейнсианский экономический подход основан на простой и интуитивно понятной философии о том, какие действия должно предпринимать правительство, когда экономика работает хорошо и когда экономика находится в состоянии рецессии.

В хорошие времена

Когда экономика работает почти на полную мощность, по мнению Кейнса, для правительства настало время увеличить налоги, сократить расходы и повысить процентные ставки.

Все эти факторы будут иметь эффект охлаждения потенциально перегрева экономики, тем самым предотвращая образование экономических пузырей. Эти пузыри в конечном итоге лопнут, что приведет к потенциально болезненной рецессии.

В плохие времена

Когда экономика находится в состоянии рецессии, Кейнс выступал за то, чтобы правительство снизило налоги, увеличило расходы и снизило процентные ставки.

Все эти факторы стимулируют экономический рост и дают вялой экономике шанс поднять руку.

Идея, лежащая в основе этой философии, состоит в том, чтобы поддерживать экономику в состоянии устойчивого роста, избегая циклов подъема и спада свободной рыночной экономики.

Кейнс ненавидел бы движение FIRE

В своей другой публикации на Medium «Создание миллионера» я много пишу о движении «Финансовая независимость, ранний выход на пенсию» (FRIE). Если вы не знакомы с концепцией, люди откладывают как можно больше денег в начале своей карьеры в надежде досрочно выйти на пенсию.

Хотя достижение финансовой независимости дает многим возможность, с точки зрения Кейнса, это плохая экономическая политика. Движущей силой кейнсианской экономики является то, что деньги должны продолжать циркулировать по всей экономике.

Когда кто-то хранит деньги на банковском счете, они не имеют экономической ценности.

Если кто-то тратит свои деньги на местные предприятия, этот бизнес становится более прибыльным и может нанять больше рабочих и повысить заработную плату. Эти рабочие берут свою заработную плату и тратят ее в местной экономике, создавая благоприятный круг и стимулируя экономику.

Это раскрывает фундаментальную истину о том, что то, что хорошо для человека, может не отвечать интересам общества . Экономить много денег — это хорошо для меня, но для экономики и, следовательно, общества было бы лучше, если бы я просто тратил все свои деньги, а не копил их.

Проблема в том, что мы принимаем решения, основываясь на том, что лучше для нас самих, а не на том, что лучше всего стимулирует экономику. Вот почему те, кто придерживается кейнсианской экономической теории, считают, что государственное вмешательство является ключевым моментом.Правительство может стимулировать и проводить политику с целью максимизации коллективного блага, а не индивидуального блага.

Как вы думаете, Кейнс был прав? Он далеко? Дай мне знать в комментариях.

Эта статья предназначена только для информационных целей, ее не следует рассматривать как финансовую или юридическую консультацию. Не вся информация будет точной. Перед принятием каких-либо важных финансовых решений проконсультируйтесь с финансовым специалистом.

Посткейнсианская экономика | ПКЭС

Посткейнсианская экономика (PKE) — это школа экономической мысли, основанная на аргументе Джона Мейнарда Кейнса и Михала Калецки о том, что платежеспособный спрос является ключевым фактором, определяющим экономические показатели.PKE отвергает методологический индивидуализм, лежащий в основе большей части экономической теории мейнстрима. Вместо этого PKE утверждает, что фундаментальная неопределенность и социальный конфликт требуют анализа человеческого поведения, основанного на социальных соглашениях и эвристиках, встроенных в конкретные институциональные контексты. Социальные взаимодействия порождают различные системные свойства на макроэкономическом уровне. Например, если все люди попытаются увеличить свои сбережения одновременно, общие сбережения на агрегированном уровне могут не увеличиться, потому что совокупный спрос и выпуск будут снижаться (парадокс бережливости).

Принцип платежеспособного спроса предполагает, что экономическая деятельность определяется в первую очередь решениями о расходах. В частности, инвестиции считаются ключевым фактором, определяющим спрос, объем производства и занятость. В отличие от неоклассического (основного) подхода, инвестиции не ограничиваются наличием сбережений, но могут быть ограничены доступностью кредита. Считается, что инвестиционные решения, по крайней мере частично, движимы «животным духом». Таким образом, экономическая активность не может быть сведена к результатам некоторого оптимизирующего поведения, а зависит от ожиданий и настроений, распределения доходов и финансовых условий.Распределение доходов играет важную роль в PKE, поскольку склонность к расходам различается между группами людей и компаний. Пристрастия к потреблению различаются в зависимости от уровня дохода или классов дохода, в то время как на склонность к инвестициям влияют размер и сила фирмы. Таким образом, сдвиги в распределении доходов и богатства влияют на совокупный спрос.

PKE также имеет особый взгляд на денежную теорию. Этот подход фокусируется на хранении денег в качестве защиты от неопределенности (предпочтение ликвидности), деньгах как знаменателе контрактов и использовании денег в качестве средства платежа.Деньги в современной экономике в основном состоят из банковских депозитов, которые создаются коммерческими банками как побочный эффект их решений о кредитовании. Таким образом, денежная масса не находится под прямым контролем центральных банков или правительств. Гибкость денежно-кредитной и финансовой системы допускает динамизм капиталистической экономики — поскольку кредит может использоваться для финансирования инвестиций — но она также может вызвать финансовую нестабильность и пузыри, обусловленные кредитами. Во времена неопределенности стремление к ликвидности может привести к более высоким процентным ставкам и падению цен на активы и, следовательно, к финансовой нестабильности.

PKE рассматривает современную экономику как систему денежных потоков, а не как систему равновесия между реальными переменными. Таким образом, отвергаются такие концепции, как «естественная» процентная ставка (и связанный с ней «естественный» уровень безработицы) — процентная ставка не является равновесной ценой настоящего по сравнению с будущим потреблением, а является ценой ликвидности, денежной переменной с эффекты распределения, на которые сильно влияют решения центрального банка.

В отличие от неоклассической экономики, PKE не рассматривает гибкость заработной платы и структурные реформы рынка труда как путь к полной занятости, а вместо этого рассматривает занятость как отражение условий спроса на товарном рынке.Таким образом, в капиталистических экономиках нет автоматического механизма обеспечения полной занятости. PKE отвергает мнение о том, что сокращение заработной платы может использоваться как способ сокращения безработицы, поскольку такое сокращение приведет к сокращению расходов на потребление и, следовательно, к совокупному спросу. PKE считает, что это имеет место не только в краткосрочной перспективе, но и в более длительных периодах из-за механизмов гистерезиса, таких как социальные нормы заработной платы и рост производительности, обусловленный спросом. Сторона предложения не может рассматриваться изолированно, она, вероятно, будет зависеть от условий спроса.Экономика — это система, зависящая от пути.

PKE основывается на работе Дж.М.Кейнса, а также других ключевых фигур, таких как Михал Калецки, Джоан Робинсон и Николас Калдор. Термин PKE вошел в употребление с 1970-х годов, когда сужение основного направления экономики привело к образованию научных журналов и конференций PK. С самого начала PKE выступала против присвоения в вырожденной форме кейнсианских аргументов мейнстримом. Хотя в краткосрочном анализе есть сходство с так называемой новой кейнсианской экономической теорией, есть и фундаментальные различия: PKE отвергает необходимость оптимизации микрооснов и концепцию долгосрочного равновесия со стороны предложения; подчеркивает возможность финансовой нестабильности; и он рассматривает вынужденную безработицу как нормальную черту рыночной экономики, которую необходимо объяснить.PKE утверждает, что совокупный спрос имеет значение как в краткосрочной, так и в долгосрочной перспективе.

Структурированный список чтения на PKE можно найти здесь

25.4 Кейнсианский взгляд на рыночные силы — принципы экономики

Цели обучения

К концу этого раздела вы сможете:

• Объясните кейнсианский взгляд на рыночные силы
• Анализировать роль государственной политики в управлении экономикой

С момента зарождения кейнсианской экономики в 1930-е годы разгорались споры о том, в какой степени правительство должно играть активную роль в управлении экономикой.После человеческих разрушений и страданий Великой депрессии многие люди, в том числе многие экономисты, стали больше осознавать уязвимые места в рыночной экономической системе. Некоторые сторонники кейнсианской экономики отстаивали высокую степень государственного планирования во всех сферах экономики.

Однако сам Кейнс осторожно отделил проблему совокупного спроса от вопроса о том, насколько хорошо работают отдельные рынки. Он утверждал, что отдельные рынки товаров и услуг были уместными и полезными, но иногда этот уровень совокупного спроса был слишком низким.Он утверждал, что когда 10 миллионов человек хотят и могут работать, но один миллион из них безработный, отдельные рынки могут отлично справляться с распределением усилий девяти миллионов рабочих — проблема в том, что существует недостаточный совокупный спрос для поддерживать рабочие места для всех 10 миллионов. Таким образом, он считал, что, хотя правительство должно обеспечить, чтобы общий уровень совокупного спроса был достаточным для экономики для достижения полной занятости, эта задача не подразумевала, что правительство должно пытаться устанавливать цены и заработную плату во всей экономике, а также не брать на себя управление и напрямую управлять крупными корпорациями или целыми отраслями.

Даже если принять кейнсианскую экономическую теорию, остается ряд практических вопросов. Могут ли государственные экономисты точно определить потенциальный ВВП в реальном мире? Лучше ли добиться желаемого увеличения совокупного спроса за счет снижения налогов или увеличения государственных расходов? Принимая во внимание неизбежные задержки и неопределенность в процессе закрепления политики в законе, разумно ли ожидать, что правительство сможет внедрить кейнсианскую экономику? Неужели исправить рецессию так же просто, как накачать совокупный спрос? Государственный бюджет и фискальная политика будут исследовать эти вопросы.Кейнсианский подход, ориентированный на совокупный спрос и жесткие цены, оказался полезным для понимания того, как экономика колеблется в краткосрочной перспективе и почему возникают спады и циклическая безработица. В «Неоклассической перспективе» мы рассмотрим некоторые недостатки кейнсианского подхода и то, почему он не особенно хорошо подходит для долгосрочного макроэкономического анализа.

Великая рецессия

Уроки, извлеченные во время Великой депрессии 1930-х годов, и модель совокупных расходов, предложенная Джоном Мейнардом Кейнсом, дали современным экономистам и политикам сегодня инструменты для эффективного управления коварной экономикой во второй половине 2000-х годов.В статье «Как закончилась Великая рецессия» Алан С. Блиндер и Марк Занди писали, что действия, предпринимаемые сегодняшними политиками, резко контрастируют с действиями первых лет Великой депрессии. Сегодняшние экономисты и политики не удовлетворились тем, что рынки оправились от рецессии, не приняв упреждающих мер по поддержке потребления и инвестиций. Федеральная резервная система активно снижала краткосрочные процентные ставки и разрабатывала инновационные способы закачивания денег в экономику, чтобы кредит и инвестиции не иссякали.И президенты Буш, и Обама, и Конгресс реализовали множество программ, начиная от налоговых льгот и заканчивая «Денежными средствами за драндулет» и заканчивая Программой освобождения от проблемных активов, чтобы стимулировать и стабилизировать потребление домашних хозяйств и стимулировать инвестиции. Хотя эта политика подверглась резкой критике со стороны общественности и многих политиков, она уменьшила влияние экономического спада и, возможно, спасла страну от второй Великой депрессии.

Кейнсианский рецепт стабилизации экономики предполагает вмешательство государства на макроэкономическом уровне — увеличение совокупного спроса при падении частного спроса и уменьшение совокупного спроса при повышении частного спроса.Это не означает, что правительство должно принимать законы или постановления, устанавливающие цены и количество на микроэкономических рынках.

Вопросы для самопроверки

1. Требует ли кейнсианская экономика от правительства установления контроля над ценами, заработной платой или процентными ставками?
2. Перечислите три практические проблемы с кейнсианской точки зрения.

Обзорные вопросы

Как с точки зрения кейнсианства рассматривался сбой экономического рынка во время Великой депрессии?

Вопросы о критическом мышлении

1. Вернитесь к таблице из отчета президента об экономике в более ранней статье Work It Out под названием «Кривая Филлипса для Соединенных Штатов.«Как, по вашему мнению, изменились государственные расходы за последние шесть лет?
2. Объясните, какие типы политики федеральное правительство могло применить для восстановления совокупного спроса, а также возможные препятствия, с которыми могли столкнуться политики.

Блиндер, Алан С. и Марк Занди. «Как закончилась Великая рецессия». Последнее изменение: 27 июля 2010 г. http://www.princeton.edu/~blinder/End-of-Great-Recession.pdf.

Решения

Ответы на вопросы самопроверки

1. Кейнсианская экономика не требует какого-либо микроэкономического контроля над ценами.Это правда, что многие кейнсианские экономические рецепты были для правительства, чтобы влиять на общий объем совокупного спроса в экономике, часто через государственные расходы и снижение налогов.
2. Три проблемы связаны со способностью правительства оценивать потенциальный ВВП, решать, влиять ли на совокупный спрос через налоговые изменения или изменения в государственных расходах, а также время задержки, которое происходит, когда Конгресс и президент пытаются принять закон.

Фонд конституционных прав

ФОНД КОНСТИТУЦИОННЫХ ПРАВ
Билль о правах в действии
ВЕСНА 2010 (Том 25, No.3)

Революция и перемены

Славная революция в Англии | Джон Мейнард Кейнс и революция в экономической мысли | Уильям Дженнингс Брайан, «Великий простолюдин»

Джон Мейнард Кейнс и революция в экономической мысли

Британский экономист Джон Мейнард Кейнс считал, что классическая экономическая теория не дает способа положить конец депрессиям. Он утверждал, что неопределенность заставила людей и предприятия перестать тратить и инвестировать, и правительство должно вмешаться и потратить деньги, чтобы вернуть экономику в нужное русло.Его идеи привели к революции в экономической мысли.

Джон Мейнард Кейнс (произносится как трость ) был одним из великих экономических мыслителей. Его отец родился в 1883 году в академической семье, был известным профессором философии и экономики Кембриджского университета. Его мать была учительницей, которая позже была мэром Кембриджа.

Кейнс посещал Итон, лучшую подготовительную школу Англии. После Итона он поступил в Королевский колледж Кембриджского университета.Он получил степень в области математики, но его любопытство распространилось на многие области — историю, классическую литературу, искусство и моральную философию. Он изучал экономику у ведущего экономиста Кембриджа Альфреда Маршалла.

Блестящий, выдающийся студент и интеллектуально любопытный, Кейнс не сделал традиционной академической карьеры. Он действительно работал преподавателем в университете, но он также провел большую часть своей жизни, работая в правительстве, написав книги и статьи (для газет, журналов и научных журналов) и работая финансовым консультантом.Кейнс также играл на фондовой бирже, которую считал казино. Он не раз терял свою рубашку, но в итоге получил значительное инвестиционное состояние.

В 1906 году Кейнс устроился на работу в британское колониальное управление Индии в качестве младшего клерка. Его любопытство побудило его стать экспертом в финансовой системе Индии.

Ведущий экономист Великобритании

Когда в 1914 году разразилась Первая мировая война, Кейнс присоединился к министерству финансов Великобритании.Он специализировался на финансовых отношениях между союзниками. На Парижской мирной конференции после войны он отвечал за позицию министерства по вопросу о том, сколько Германии следует выплатить в виде военных репараций — финансовой компенсации победителям.

Кейнс обнаружил, что лидеры союзников считают, что Германия должна оплачивать «все расходы на войну», включая пенсии вдовам. Кейнс не согласился. Он потребовал возмещения ущерба, который Германия имела разумную «платежеспособность». Кейнс считал, что, нанеся финансовый ущерб Германии, пострадают все европейские страны.

В мае 1919 года окончательный проект Версальского договора шокировал Кейнса. Он потребовал от немцев выплатить миллиарды долларов в течение 30 лет.

Кейнс заявил: «Мир возмутителен и невозможен и не может принести ничего, кроме несчастья». Он ушел из казначейства. Вернувшись в Кембридж, он возглавил финансовый факультет Королевского колледжа и написал книгу Экономические последствия мира . Книга сделала его известным.

В своей книге Кейнс подверг критике лидеров Парижской мирной конференции. Он предсказал, что суровый договор приведет к обеднению Германии и приведет к войне немецкой мести. Он также критиковал лидеров за то, что они занимаются только политическими вопросами, такими как перекройка национальных границ, игнорируя при этом экономическое сотрудничество, необходимое для установления постоянного мира в Европе. Опубликованная в 1919 году книга Кейнса стала международным бестселлером.

Кейнс жил в Блумсбери, районе в центре Лондона.Он долгое время входил в круг известных писателей, художников и артистов-исполнителей. Страстный сторонник искусства, он часто посещал театр, художественные галереи и балет. В 1925 году он женился на балерине Лидии Лопоковой.

Во время своего медового месяца в Советском Союзе, чтобы навестить семью Лидии, Кейнс встретился с коммунистическими специалистами по экономическому планированию, чтобы понаблюдать за марксистским социализмом в действии. По возвращении в Великобританию Кейнс написал эссе, критикующее советскую систему. Он назвал это системой, использующей «оружие преследования, разрушения и международной розни» вместе с «устаревшим учебником экономики» (Маркс Das Kapital ).

В 20-х годах прошлого века Кейнс сосредоточился на проблеме безработицы в Великобритании. С конца войны он застрял на уровне 10 процентов. Как и большинство экономистов того времени, он считал, что денежно-кредитная политика исправит экономический спад.

Это означало, что центральный банк страны, Банк Англии, должен снизить процентные ставки и увеличить денежную массу. Эти денежные меры должны были остановить падение цен, стимулировать промышленное производство и оживить найм.

Но Кейнс был озадачен, когда денежно-кредитная политика не вывела Великобританию из ее экономической колеи. В 1924 году он исследовал радикально новый способ борьбы с безработицей, наняв безработных для строительства дорог, мостов и других проектов, финансируемых государством.

Кейнс также оказался втянутым в полемику по поводу золотого стандарта. В то время большинство индустриальных стран привязывали стоимость своих бумажных денег к золоту. Например, один французский франк может быть обеспечен 1/100 унции золота во французской казне.Британия отказалась от золотого стандарта во время войны. В 1925 году министр финансов Великобритании Уинстон Черчилль выступил против совета Кейнса и вернул страну к золотому стандарту. Кейнс выступил против этого шага, потому что он ограничил предложение бумажных денег количеством золота в хранилищах Банка Англии. Сдерживая денежную массу, золотой стандарт помогает контролировать инфляцию во времена бума. Но Британия переживала длительный экономический спад.

Таким образом, золотой стандарт препятствовал денежно-кредитной политике, которая требовала увеличения денежной массы для стимулирования экономического роста.Кроме того, Черчилль установил высокую стоимость британского фунта в золоте. Это сделало экспорт страны слишком дорогим, чтобы его можно было укомплектовать с другими странами.

Как и предсказывал Кейнс, возвращение к золотому стандарту ухудшило безработицу в Великобритании. В 1928 году он помог разработать проект предвыборной кампании Либеральной партии по сокращению безработицы за счет государственных проектов общественных работ. Затем 24 октября 1929 года фондовый рынок Нью-Йорка рухнул.

Кейнс и Великая депрессия

Обвал фондового рынка положил конец безумным спекуляциям, которые подняли цены на акции намного выше их реальной стоимости.Центральный банк США, Федеральная резервная система, использовал денежно-кредитную политику, чтобы попытаться обуздать спекуляции путем повышения процентных ставок. Но политика ФРС вызвала резкое сокращение потребительских расходов на крупные покупки, такие как автомобили и дома.

После катастрофы на Уолл-стрит люди начали выводить свои деньги из национальных банков, в результате чего многие банки обанкротились, а многие вкладчики потеряли свои деньги. Федеральная резервная система отказалась закачивать больше денег в банковскую систему и даже повысила процентные ставки в 1931 году.Из-за этого частным лицам и компаниям стало труднее брать и тратить деньги.

Авария привела к Великой депрессии. В 1930-е годы промышленное производство в США упало почти на 50 процентов. Безработица достигла 25 процентов рабочей силы. В США не было страхования от безработицы, только очереди за хлебом заполнены безработными работниками и их семьями.

Депрессия быстро распространилась на Европу и весь мир. Опираясь на денежно-кредитные решения, большинство центральных банков снизили процентные ставки и увеличили денежную массу.Британия окончательно отказалась от золотого стандарта в 1931 году. Но экономический ущерб был слишком серьезным. Потребители и предприятия, охваченные страхом перед будущим, копили деньги и прекращали тратить. Между тем США и другие страны сократили свои расходы и повысили налоги, чтобы сбалансировать свои бюджеты.

Когда мировая депрессия стала более серьезной, Кейнс пришел к выводу, что у капиталистической системы свободного рынка нет лекарства от длительного и глубокого экономического спада. Снижения процентных ставок и других решений денежно-кредитной политики было недостаточно.Кейнс опасался, что, если капитализм не найдет способа решить проблему массовой безработицы, отчаявшиеся люди могут обратиться к коммунизму или фашизму.

Кейнс утверждал, что правительство должно спасти капитализм. В радиопередаче 1931 года он возобновил свою прежнюю поддержку общественных проектов и призвал к серьезной реконструкции центра Лондона. Он утверждал, что сокращение государственных выплат безработным и увеличение налоговых поступлений от поставщиков материалов компенсирует стоимость таких проектов.

В 1932 году Кейнс начал публично утверждать, что решение проблемы массовой безработицы зависит от увеличения, а не от сокращения государственных расходов. Это потребует от правительства занять деньги и временно создать дефицит.

В следующем году Кейнс написал серию газетных статей, объясняющих «мультипликатор занятости». Это была новая экономическая концепция, которую он и один из его учеников, Ричард Кан, разрабатывали.

Кейнс указал, что недавно нанятые работники государственных проектов и поставщики снова будут иметь наличные, что вызовет рост спроса на товары и услуги со стороны частного бизнеса.Кейнс предсказал, что с поступлением новых заказов компании вернут доверие и начнут нанимать рабочих. Эти рабочие, в свою очередь, тратят свои зарплаты, увеличивая спрос и так далее.

Несмотря на свою репутацию ведущего экономиста Великобритании, Кейнсу не удалось убедить правительство. Казначейство продолжало настаивать на сокращении расходов и сбалансировании бюджетов.

В декабре 1933 года New York Times опубликовала статью Кейнса, адресованную новоизбранному президенту Франклину Д.Рузвельт. Кейнс посоветовал Рузвельту прежде всего сосредоточиться на ужасной проблеме безработицы. Кейнс представил свои доводы в пользу того, чтобы правительство занимало и тратило большие суммы денег на проекты общественных работ. Ранее Кейнс передал FDR объяснение «мультипликатора занятости».

В мае 1934 года Кейнс посетил Рузвельта в Вашингтоне, но Рузвельт не хотел принимать идеи Кейнса. Тем не менее у Кейнса было много встреч с правительственными чиновниками, инвесторами с Уолл-стрит, руководителями бизнеса и университетскими экономистами.Он изо всех сил старался убедить их принять его великую идею, объясняющую, почему возникают тяжелые депрессии и как с ними покончить.

Большая идея Кейнса

Кейнс работал над загадкой сохраняющейся безработицы в Великобритании более десяти лет. В 1936 году он опубликовал «Общая теория занятости, процента и денег», , что произвело революцию в экономике.

В своей книге Кейнс заявил, что капитализм свободного рынка не смог вылечить экономику, застрявшую в длительной депрессии с массовой безработицей.Он написал, что недостаточно полагаться на традиционные денежно-кредитные решения, такие как снижение процентных ставок. В нестабильные времена компании и частные лица уклоняются от займов и ссуд.

Кейнс утверждал, что неопределенность, вызванная потрясением в экономике, таким как крах фондового рынка 1929 года, подрывает «платежеспособный спрос». Платежеспособный спрос — это фактическая сумма расходов потребителей и инвесторов в экономике. Когда платежеспособный спрос растет, бизнес становится прибыльным, а занятость высока.

Когда неуверенные потребители и инвесторы резко сокращают свои расходы, платежеспособный спрос падает. Бизнес теряет уверенность в будущих продажах и доходах. Чтобы сократить расходы, они начинают снижать цены, снижать заработную плату и увольнять рабочих. У безработных не так много денег, чтобы тратить их, что еще больше сокращает расходы во всей экономике. Таким образом, начинается порочная нисходящая спираль, ведущая к банкротству предприятий и массовой безработице.

Кейнс бросил вызов ключевому принципу свободного рынка, согласно которому сбережения — это всегда хорошо, потому что они дают деньги для инвестирования в бизнес.Кейнс согласился, что в нормальных экономических условиях экономия — хорошая идея. Но он утверждал, что это повредило экономике в условиях депрессии. По его словам, если люди копят деньги во время депрессии, они, очевидно, будут тратить меньше. Это только ухудшает «платежеспособный спрос» и подпитывает нисходящую экономическую спираль.

Кейнс признал, что людям имеет смысл держать свои деньги в неопределенные времена, но он указал, что их сокращение расходов вредит экономике в целом. Поскольку люди тратят меньше, компании меньше продают и меньше инвестируют в производство.Экономика ухудшается. Кейнс назвал это «парадоксом бережливости».

Когда неуверенные потребители и инвесторы не тратят деньги в депрессивном состоянии, откуда взять деньги для повышения «платежеспособного спроса»? Кейнс ответил, что эту роль должно взять на себя правительство.

Кейнс был пионером в использовании национальной экономической статистики (макроэкономики). Он подсчитал, сколько правительству следует потратить для увеличения «платежеспособного спроса» и достижения полной занятости.

Кейнс призвал правительства, находящиеся в депрессивном состоянии, нанимать безработных напрямую для общественных работ, таких как дороги, плотины и школы.Он был уверен, что «мультипликатор занятости» будет стимулировать частную предпринимательскую деятельность и повторный прием на работу, чтобы положить конец депрессии.

Самая противоречивая часть теории Кейнса касалась того, как правительство будет финансировать свои расходы на общественные работы. Он сказал, что правительству придется занять деньги, продав казначейские облигации. Он не должен пытаться сбалансировать свой бюджет, но должен иметь временный дефицит. Он пояснил, что повышение налогов на оплату общественных работ лишит людей денег, что противоречит цели повышения «платежеспособного спроса».”

Кейнс пришел к выводу, что снижение процентных ставок, увеличение денежной массы и другие меры денежно-кредитной политики могут зайти так далеко. Он утверждал, что для выхода экономики из глубокой депрессии требуются такие меры налогово-бюджетной политики, как государственные заимствования и дефицитные расходы. Он также думал, что снижение налогов может помочь, но заметил, что люди, скорее всего, сэкономят часть или все заработанные деньги, а не потратят их.

Кейнс признал, что его решение по расходам на дефицит, направленное на повышение «платежеспособного спроса», может взорвать государственный долг и вызвать инфляцию в будущем.Но он думал, что правительство сможет решить эти проблемы, увеличив налоги, как только вернется благосостояние.

Таким образом, «платежеспособный спрос» (иногда называемый «совокупным спросом») был в центре общей теории Кейнса о причине и лекарстве от тяжелых депрессий. Это была его большая идея.

Традиционные экономисты выступали против дефицитных расходов и государственного вмешательства в экономику. Они отметили, что в долгосрочной перспективе экономика выправится сама собой.Кейнс ответил: «В конце концов, мы все мертвы». Кейнс хотел облегчить огромные страдания, вызванные депрессией, и избежать возможной коммунистической или фашистской революции.

Многие молодые экономисты в мире с энтузиазмом приняли радикально новые идеи Кейнса. Экономисты старшего возраста были склонны защищать принципы свободного рынка и предупреждать об опасности вмешательства государства в систему частных предприятий.

Главным оппонентом Кейнса был Фридрих А.Хайек, австрийский экономист свободного рынка и резкий критик социализма. Хайек отверг аргумент Кейнса в пользу огромных государственных расходов для прекращения депрессии. Вместо этого Хайек призвал людей экономить больше, что прямо противоречит «парадоксу бережливости» Кейнса. Как утверждал Хайек, сбережения позволят увеличить частные инвестиции в бизнес.

Кейнс и новый курс

Когда Кейнс опубликовал свою книгу в 1936 году, Новый курс действовал в США.S. Многочисленные правительственные программы занятости, такие как Управление выполнения работ (WPA), нанимали рабочих для строительства правительственных зданий, дорог и других общественных проектов. Целью WPA и аналогичных программ «Новый курс» было облегчение безработных. Новые дилеры разрабатывали эти программы не для увеличения «платежеспособного спроса», как того хотел Кейнс.

Кейнс подсчитал, что федеральному правительству США необходимо занять миллиарды долларов на свои программы занятости, чтобы стабилизировать «платежеспособный спрос» и получить U.С. на пути к выздоровлению. Но «Новый курс» брал в долг и тратил гораздо меньше. Правительство даже повысило налоги, что еще больше подорвало потребительский и инвестиционный спрос. К 1936 году уровень безработицы был ниже, но все еще превышал 15 процентов.

В 1937 году президент Рузвельт сделал крутой поворот и решил сбалансировать бюджет. Он прекратил финансирование некоторых программ трудоустройства, сократил другие государственные расходы и поднял налоги. Кроме того, Федеральная резервная система сократила денежную массу, чтобы обуздать возобновившиеся спекуляции на фондовом рынке.

Эта фискальная и денежно-кредитная политика была полной противоположностью тому, что советовал Кейнс. В результате «платежеспособный спрос», по мнению Кейнса, снова пострадал в США. Промышленное производство сократилось, инвестиции в бизнес упали, потребительские расходы снизились, а безработица выросла до 20 процентов в 1938 году. Некоторые назвали это «Второй депрессией».

Затем между экономическими советниками Рузвельта состоялась дискуссия. Одна группа хотела тратить меньше и сбалансировать бюджет.Другая группа согласилась с Кейнсом в том, что правительству необходимо заимствовать и тратить больше, чтобы укрепить «платежеспособный спрос».

Кейнсианцы выиграли дебаты, и дефицитные расходы возобновились. К 1940 году, однако, война в Европе и Азии оказала свое влияние на «платежеспособный спрос» в США. Заводы начали переходить на производство оружия. В марте 1941 года Закон о ленд-лизе разрешил производство и транспортировку оборонных материалов в Великобританию и другие страны, воюющие с Германией и Японией.

Когда в декабре 1941 года США вступили во Вторую мировую войну, расходы на военное время сильно выросли. Дефицитные расходы выросли до 50 миллиардов долларов в год в период с 1943 по 1945 год. Это намного превышает годовой дефицит бюджета в 1930-х годах. Между тем безработица сократилась до 1 процента.

Судьба кейнсианской экономики

Когда война закончилась, Кейнс взял на себя ведущую роль в переговорах по международному соглашению, чтобы предотвратить повторение экономического спада, последовавшего за Первой мировой войной.В июле 1944 года 40 стран подписали Бреттон-Вудское соглашение. Это соглашение, в основном разработанное США, установило стабильную систему обмена валюты, открыло свободную торговлю и предоставило ссуды бедным странам для развития их экономики.

В 1945 году Кейнс заключил с США соглашение об урегулировании задолженности Великобритании по программе ленд-лиза и обеспечении послевоенной помощи. Кейнс надеялся на «подарок» от США в размере 6 миллиардов долларов в знак признания героических военных усилий Великобритании.Однако ему пришлось согласиться на ссуду в размере 3,75 миллиарда долларов под 2% годовых.

Страдая от болезни сердца, Кейнс умер в Лондоне в 1946 году в возрасте 62 лет. Он так и не дожил до «кейнсианской революции». В течение двух десятилетий после войны почти все экономисты были кейнсианцами. Большинство выступало за государственные дефицитные расходы в плохие времена и за профицит государственного бюджета в хорошие времена.

Экономические условия центральный банк Специальный банк, управляемый государством, например, U.S. Федеральная резервная система, определяющая денежно-кредитную политику. денежно-кредитная политика Денежно-кредитная политика центрального банка увеличивает или уменьшает денежную массу, чтобы попытаться контролировать инфляцию и избежать депрессий. Центральные банки устанавливают определенные процентные ставки, которые в конечном итоге влияют на бизнес и потребителей, делая заимствование денег более или менее дорогим. налогово-бюджетная политика Политика расходов, займов и налогообложения, принятая правительством. платежеспособный спрос Термин Кейнса для определения фактических потребительских расходов на товары и услуги плюс расходы инвесторов на капитальные товары, такие как компьютеры для деловых операций.

В 1970-х годах скачок цен на нефть привел к опасному сочетанию высокой инфляции и безработицы. Кейнсианская экономика, похоже, неприменима к этой ситуации. Милтон Фридман, экономист из Чикагского университета, возглавил возрождение экономики свободного рынка.Фридман подчеркнул сокращение государственных расходов, слабое регулирование частного предпринимательства и более низкие налоги.

Свободный рыночный капитализм начал развиваться в США после 1980 года. Экономисты свободного рынка утверждали, что рыночная система частных предприятий является саморегулирующейся и требует небольшого государственного контроля. Регулирование банков, инвестиционных компаний и других финансовых учреждений было отменено. Экономисты все больше полагались на математические компьютерные программы для прогнозирования инвестиционного риска.

Затем в 2008 году все развалилось.Стоимость недвижимости резко упала, что привело к огромным убыткам в банковских и финансовых учреждениях и дестабилизировало фондовый рынок. Компании вместе с правительствами штата и местными властями сокращают заработную плату и увольняют рабочих. Безработица выросла до более чем 10 процентов. Миллионы домовладельцев не могли позволить себе выплаты по ипотеке, что привело к увеличению числа случаев потери права выкупа закладных и дальнейшему снижению цен на недвижимость. В повторяющемся цикле финансовые учреждения, вложившие значительные средства в ипотеку, продолжали нести значительные убытки.

На фоне этой финансовой неопределенности люди резко сократили свои расходы и инвестиции («платежеспособный спрос»). Многие копили наличные на сберегательных счетах с низким процентом и покупали золото, еще больше снижая спрос. Казалось, еще одна Великая депрессия близка.

Администрации Буша и Обамы спасли банки, другие финансовые учреждения и автомобильные компании, предоставив ссуды на миллиарды долларов. Конгресс принял программу государственных расходов на 787 миллиардов долларов на стимулирование экономики.Кейнсианские экономисты сказали, что этого слишком мало. Экономисты свободного рынка сказали, что это слишком много и может нанести дополнительный ущерб за счет увеличения государственного долга, инфляции и налогов. К концу 2009 года перспективы экономики США были в лучшем случае неопределенными.

Для обсуждения и написания

1. В чем сходство и различие между Великой депрессией 1930-х годов и Великой рецессией сегодня?

2. В чем, по Кейнсу, «парадокс бережливости»? Как вы думаете, это правда? Объяснять.

3. В чем заключалась «большая идея» Кейнса? Как вы думаете, это было правильное средство от Великой депрессии? Почему? Как вы думаете, сегодня это правильное средство для прекращения Великой рецессии? Почему?

Для дальнейшего чтения

Скидельский, Роберт. Джон Мейнард Кейнс, 1883–1946: экономист, философ, государственный деятель. Нью-Йорк: Penguin Books, 2003.

Skousen, Марк. Большая тройка в экономике: Адам Смит, Карл Маркс и Джон Мейнард Кейнс. Армонк, Нью-Йорк: М.Э. Шарп, 2007.

А С Т И В И Т Я

Вакансии, Вакансии, Вакансии

К концу 2009 года во время Великой рецессии в США было потеряно 8 миллионов рабочих мест. Экономисты прогнозируют медленное восстановление занятости. Это вызвало множество предложений по созданию дополнительных рабочих мест. Сформируйте небольшие группы для обсуждения предложений, перечисленных ниже. Каждая группа должна выбрать три предложения, ранжировать их по важности, а затем защитить первое предложение перед остальной частью класса.

Предложения по созданию дополнительных рабочих мест

1. Предоставьте федеральную помощь штатам для предотвращения увольнений учителей, полиции и других государственных и местных государственных служащих.

2. Предоставлять федеральную помощь штатам для финансирования строительства автомагистралей, мостов и других транспортных проектов.

3. Предоставьте штатам федеральную помощь, чтобы сделать школы, библиотеки и другие общественные здания более энергоэффективными.

4.Создайте прямую государственную программу найма для найма безработных для общественных проектов, как это делало Управление прогресса работы (WPA) во время Великой депрессии.

5. Предоставьте налоговую скидку компаниям, нанимающим новых сотрудников.

6. Предоставьте налоговую скидку тем, кто покупает новый дом.

7. Предоставьте налоговую скидку домовладельцам, которые устанавливают энергосберегающие окна и двери или солнечное отопление.

8.Снизьте налоги для малого, крупного или любого бизнеса.

9. Снижение налогов для физических лиц.

10. Сократить государственные расходы и уменьшить государственный долг.

Группы также могут разрабатывать свои собственные предложения.

Влияние кейнсианской экономики | Малый бизнес

Джон Мейнард Кейнс был британским экономистом 20-го века, который разработал теорию государственной политики в отношении бизнеса частного сектора.Его макроэкономический подход заключался в использовании вложенных государством денег в частный сектор для стимулирования роста рабочих мест и экономического производства, тем самым увеличивая валовой внутренний продукт страны. Его теория десятилетиями обсуждалась экономистами, политиками и аналитическими центрами. По словам автора Шелдона Филджера, любое негативное воздействие перевешивается положительными результатами. Но Фонд «Наследие» считает теорию Кейнса в корне ошибочной.

Экономика стороны спроса и предложения

Обе экономические теории основаны на обратном законе спроса и предложения, который гласит, что, когда продукта или услуги много, его цена падает; когда товара или услуги не хватает, цена на них повышается.Кейнсианская экономика, также известная как экономика спроса, основана на теории, согласно которой путем вливания государством денежных средств гражданам совокупный спрос будет увеличиваться, и поставщики должны удовлетворять этот вновь созданный спрос.

Экономическая теория предложения, с другой стороны, теоретизирует, что частные лица будут сами создавать спрос в течение своей повседневной жизни и тем самым создавать больше богатства.

Положительные эффекты

Поскольку совокупный спрос является основным продуктом кейнсианской экономики, его положительные эффекты заключаются в улучшении инфраструктуры и росте занятости.Когда эти два фактора учитываются в экономике в целом — они теоретически — снижают инфляцию, повышая покупательную способность доллара и увеличивая налоговые поступления в правительство.

Другим положительным эффектом является то, что государственные расходы на инфраструктуру — это то, что экономисты называют «видимым эффектом» или «видимой рукой», что означает, что люди действительно могут видеть незавершенную работу и конечный результат, что создает большее доверие потребителей.

Отрицательные эффекты

Dr.Уолтер Э. Уильямс, экономист и профессор Университета Джорджа Мейсона, отмечает, что «ошибка разбитого окна» Фредерика Бастиа заменяет теорию Кейнса. Попросту говоря, «заблуждение с разбитым окном» говорит о том, что, хотя государственные расходы имеют визуальный эффект, они просто временно меняют рабочие места и не способствуют созданию новых рабочих мест. Более того, экономист Милтон Фридман утверждал, что правительство ничего не производит, и поэтому деньги, которые оно тратит, поступают от налогоплательщиков. В результате необходимо собирать больше налоговых долларов, что способствует инфляции и ведет к росту безработицы.Другими негативными последствиями являются снижение доверия потребителей и сокращение частных инвестиций, что может привести к стагнации.

Ссылки

Ресурсы

• «Общая теория занятости, процентов и денег»; Джон Мейнард Кейнс; 1997
• «Теория функции потребления»; Милтон Фридман; 2008
• «Основы экономики: здравый смысл в экономике»; Томас Соуэлл; 2007

Writer Bio

Оуэн Ричэсон вырос, работая в небольшом подрядном бизнесе своей семьи.Позже он стал консультантом по аутплейсменту, затем консультантом по розничному бизнесу.