Референтна група це: Неприпустима назва — Вікіпедія

Автор: | 12.07.2021

Содержание

Вивчення референтних груп сучасного суспільства курсовая 2010 по социологии на украинском языке

Курсова робота Вивчення референтних груп сучасного суспільства План Вступ Розділ 1. Соціологічний підхід до вивчення референтних груп 1.1 Соціальні групи — інгрупи та аутгрупи 1.2 Поняття референтні групи в контексті соціальних груп Розділ 2. Референтні групи в житті сучасної людини 2.1 Поняття референтних груп у науковому дискурсі. Огляд основних концепцій 2.2 Нормативна і порівняльна функції референтних відносин 2.3 Референтність, як умова формування й розвитку особистості 2.4 Референтні структури як чинник соціальної ідентифікації особистості Висновки Список використаної літератури 2. Виявити специфіку соціологічного підходу до дослідження референтних груп сучасного суспільства; 3. Досліджувати причини, мотиви, динаміку, види й особливості вибору населенням тих або інших референтних груп; 4. Виявити соціальну природу й основні напрямки формування референтних груп сучасного суспільства. Теоретико-методологічна основа. Постановка завдань вимагає міждисциплінарного підходу й інтеграції різних дослідницьких практик. Принципи системності й розвитку, соціального детермінізму склали загально- предметну базу дослідження. Теоретичну базу дослідження становлять наукові концепції, що розкривають такі категорії, як «референтні групи», «референтне спілкування», «соціальні групи» і т.д. Теоретична основа дослідження представлена дослідженнями в області загально-соціологічної теорії (П. Бурдьє, Р. Мертон, Т. Парсонс, В. Отрут і ін.), а також теорій референтних груп (Г. Андрєєва, Г. Келлі, Т. Ньюком, Є. Щедріна і ін.). Наукова новизна дисертаційного дослідження. На основі сформованих у світовій і вітчизняній науці теорій і концепцій референтних груп і з урахуванням думок, про те, що сьогодні немає однозначного визначення цього поняття, уточнене значення категорії референтна група й виділені основні ознаки референтних груп. Теоретична й практична значимість роботи полягає в тому, що результати, отримані в ході даного курсового дослідження доповнюють і розвивають наші знання про роль і місце референтних груп у житті сучасної людини.

Матеріали й висновки, представлені в даній роботі, можуть бути використані для підготовки різних навчальних курсів і спецкурсів по загальній соціології, соціології процесів і інститутів, соціології комунікацій, соціології культури й соціології суспільства. Розділ 1. Соціологічний підхід до вивчення референтних груп 1.1 Соціальні групи — інгрупи та аутгрупи Соціальні групи можна розглядати як спільності людей зі стійкими взаємодіями й наявністю взаємних очікувань, координацією дій, кооперацією й солідарністю із приводу загальних цілей і культурних зразків. Кожний індивід у різні моменти свого життя входить на правах учасника в кілька груп. Так, він є членом родини, студентської групи, спортивного товариства, дружньої групи й т.д. У результаті соціолог, який вивчає суспільство, зіштовхується з величезним числом найрізноманітніших груп, які розрізняються за розмірами, ступенем організованості, характером внутрішньо-групових взаємодій, поводженням членів групи й багатьма іншими ознаками. Ця строката картина ускладнюється тим, що ті самі люди через призму свого соціального досвіду й своєї культури бачать по-різному ці групи.
Все це говорить про необхідність починати вивчення соціальних груп із класифікації, що дозволяє виділяти і оцінювати основні види груп, а також визначати ступінь внутрішньо-групової й міжгрупової взаємодії. Інгрупа й аутгрупа. Кожний індивід виділяє деяку більшість груп, до яких він належить, і визначає їх як «мої». Це може бути «моя родина», «моя професійна група», «моя компанія», «мій клас». Такі групи будуть вважатися інгрупами, тобто тими, до яких він відчуває свою приналежність і в яких він ідентифікується з іншими членами таким чином, що розцінює членів інгрупи як «ми». Інші групи, до яких не належить індивід — інші родини, інші компанії друзів, інші професійні групи, інші релігійні групи, — будуть для нього аутгрупами, для яких він підбирає символічні значення: «не ми», «інші». [30; 103] У найменш розвинених, примітивних суспільствах люди живуть малими групами, ізольованими один від одного, які представляють собою клани родичів. Ці родинні відносини в більшості випадків і визначають природу інгруп і аутгруп у цих суспільствах.
Коли зустрічаються два незнайомці, то вони в першу чергу починають шукати родинні зв’язки, і якщо якийсь родич пов’язує їх, то обидва вони є членами інгрупи. У протилежному випадку, якщо родинних зв’язків не виявляється, то в багатьох суспільствах такого типу ці люди почувають себе ворожими по відношенню один до одного й поводяться відповідно до цих почуттів. У сучасному суспільстві відносини між його членами будуються на багатьох видах зв’язків крім родинних, але почуття інгрупи, пошук її членів серед інших людей залишаються дуже важливими для кожної людини. Коли індивід попадає в середовище незнайомих людей, він насамперед намагається з’ясувати, чи немає серед них тих, хто становить його соціальний клас або прошарок, який дотримується його політичних поглядів і інтересів. Того, наприклад, хто займається спортом, цікавлять люди, що розбираються в спортивних подіях, а ще, які вболівають за ту ж команду, що й він. Запеклі філателісти мимовільно ділять всіх людей на тих, хто просто збирає марки, і тих, хто цікавиться ними, і шукають однодумців, спілкуючись у різних групах.
Очевидно, що ознакою людей, що належать до інгрупи, повинно бути те, що вони розділяють певні почуття й думки, скажімо, сміються над тими самими речами, і мають деяку єдність щодо сфер активності й цілей життя. Члени аутгрупи можуть мати багато рис і ознак, загальних для всіх груп даного суспільства, можуть розділяти багато загальних для всіх почуттів й прагнень, але в них завжди є певні приватні риси й ознаки, а також почуття, відмінні від почуттів членів інгрупи. І люди несвідомо й мимоволі відзначають ці риси, ділячи раніше незнайомих людей на «ми» і «інші». [30; 109] У сучасному суспільстві індивід належить одночасно до багатьох груп, тому велике число інгрупових і аутгрупових зв’язків може перехрещуватися. Студент більше старшого курсу буде розглядати студента молодшого курсу як індивіда, який належить до аутгрупи, але студент молодшого курсу разом зі пролунати фінальному свистку, їхні відносини різко міняються, стають спокійними або навіть дружніми. Ми не однаковою мірою включені в наші інгрупи.
Хтось може, наприклад, бути душею дружньої компанії, але в колективі за місцем роботи не користуватися повагою й бути слабко включеним у міжслужбові зв’язки. Не спостерігається однакової оцінки індивідом навколишніх його аутгруп. Завзятий послідовник релігійного вчення буде закритий для контактів із представниками комуністичного світогляду більше, ніж із представниками соціал-демократії. У кожного існує власна шкала оцінки аутгруп. Р. Парком і Є. Берджесом (1924 р.), а також Є. Богардусом (1933 р.) була розроблена концепція соціальної дистанції, що дозволяє виміряти почуття й відношення, які проявляються індивідом або соціальною групою до різних аутгруп [3; 68-69]. В остаточному підсумку була розроблена шкала Богардуса, що служить вимірником ступеня прийняття або закритя стосовно інших груп [3; 69]. Соціальна дистанція виміряється шляхом роздільного розгляду взаємозв’язків, у які люди вступають із представниками інших груп. Існують спеціальні опитувальники, відповідаючи на які члени однієї групи оцінюють взаємозв’язки, відкидаючи або, навпаки, приймаючи представників інших груп.
Інформованих членів групи просять при заповненні опитувальників відзначити, кого зі знайомих їм членів інших груп вони сприймають як сусіда, товариша по роботі, як партнера для шлюбу, і в такий спосіб визначаються взаємозв’язки. Опитувальники по вимірі соціальної дистанції не можуть точно пророчити дії людей у тому випадку, якщо член іншої групи дійсно стане сусідом або товаришем по роботі. Шкала Богардуса — це тільки спроба виміряти почуття кожного члена групи, несхильність до спілкування з іншими членами даної групи або інших груп. Що буде робити особистість у якійсь ситуації, у величезному ступені залежить від сукупності умов або обставин цієї ситуації (це називається ситуаційною детермінацією поведінки). 1.2 Поняття референтні групи в контексті соціальних груп Термін «референтна група» був вперше введений в обіг соціальним психологом Мустафою Шерифом в 1948 р. і означає реальну або умовну соціальну спільність, з якою індивід співвідносить себе, як з еталоном, і на норми, думки, цінності й оцінки якої він орієнтується у своєму поводженні й самооцінці [22; 93].
Хлопчик, граючи на гітарі або займаючись спортом, орієнтується на спосіб життя й поводження рок-зірок або спортивних кумирів. Працівник в організації, прагнучи зробити кар’єру, орієнтується на поведінку вищого керівництва. Можна помітити також, що честолюбні люди, які зненацька одержали багато грошей, прагнуть наслідувати в одязі й манерах представників вищих класів. Іноді референтна група й інгрупа можуть збігатися, наприклад у випадку, коли підліток орієнтується на свою компанію більшою мірою, ніж на думку вчителів. У той же час і аутгрупа може бути референтною, і наведені вище приклади ілюструють це. Референтна група — це група, на яку орієнтується людина, чиї цінності, ідеали й норми поводження вона розділяє. Іноді референтна група визначається як група, у якій людина прагне бути або прагне зберегти членство. Референтна група справляє істотний вплив на формування особистості, її поводження в групі. Це пояснюється тим, що прийняті в групі стандарти поводження, установки, цінності виступають для індивіда як якісь зразки, на які він опирається у своїх рішеннях і оцінках.
Референтна група для індивіда може бути позитивною, якщо вона спонукає бути прийнятим у неї, або хоча би домогтися відношення до себе, як члену групи. Негативна референтна група — це група, що спонукає індивіда виступати проти неї, або з якою він не хоче мати відносин як член групи. Нормативна референтна група є джерелом норм поводження, установок ціннісних орієнтацій для індивіда. Часто зустрічаються випадки, коли людина вибирає за нормативну не реальну групу, де він навчається й працює, а уявлювану групу, яка стає для нього референтною. Існує кілька факторів, які визначають цю ситуацію: 1. Якщо група не забезпечує достатнього авторитету своїм членам, вони будуть вибирати зовнішні групи, які мають більший авторитет, ніж власна група. 2. Чим більше ізольована особистість у своїй групі, чим нижче її статус, тим ймовірніший її вибір як референтної групи, де вона очікує мати порівняно вищий статус. 3. Чим більше можливості має індивід, щоб змінити свій соціальний статус і групову приналежність, тим більша ймовірність вибору групи з вищим статусом.
[22; 95-96] Необхідність дослідження референтних груп визначається наступними факторами: 1. Референтні групи — це завжди система еталонів для вибору й оцінки індивідом своїх вчинків і поведінки інших людей або подій. 2. Група стає референтною, якщо індивіду близькі її цінності, мета, норми й він прагне дотримуватися її вимог. 3. За допомогою референтних груп особистість інтерпретує соціальні норми, встановлюючи для себе границі припустимого, бажаного або неприпустимого. 4. Очікування членів референтної групи для людини є критерієм оцінки своїх вчинків, спонукає її до самоствердження, самоосвіті. 5. Референтні групи впливають на характер відносин індивіда із соціальним оточенням, спонукаючи вибір бажаного кола спілкування. 6. За допомогою референтних груп формується певний тип поведінки особистості, здійснюється соціальний контроль за її поводженням, тому в цілому референтні групи — необхідний фактор соціалізації особистості. [22; 97] даних не вистачало для підтвердження теорії, і не було нових теоретичних розробок, які можна було б емпірично підтвердити, але деякі моменти його теорії цікаві як підстава для подальших досліджень.
Зокрема, він почав спробу визначити критерії вибору індивідами тих або інших референтних груп. Але підхід Р. Мертона пояснював вплив референтної групи лише на вибір конформного поводження, тому що Р. Мертон розглядав особистість як пасивний реципієнт соціального реквізиту у вигляді норм, стандартів поведінки, цінностей, ролей і т.п. [15; 10-13] Всі автори, що займаються дослідженням референтних груп, працювали, вкладаючи в зміст поняття «референтна група» різне значення, і вели дослідження в різних напрямках. В 1952 р. Г. Келлі, узагальнивши усі найбільш відомі дослідження в області референтних груп, дійшов висновку, що поняттям «референтна група», як правило, позначаються два види різних відносин між індивідом і групою, зв’язаних, з одного боку, з мотиваційними, а, з іншого боку – з перцептивними процесами. Із цього він робить висновок, що термін «референтна група» використовується для опису двох типів зовсім різних груп, і це подвійне використання терміна говорить про те, що референтна група може виконувати різні функції у формуванні соціальних установок індивіда. [8, 97-105] Що стосується теперішнього часу, то, незважаючи на значну популярність проблеми референтних груп, ніяких вагомих теоретичних змін із часів Г. Келлі не відбувалося, а вузькі емпіричні дослідження породжували більше нових питань, ніж давали відповідей. При оцінці теорій референтних груп слід зазначити, що в них досліджується дуже важливий соціально-психологічний феномен. Приділяється достатня увага зв’язку самооцінки індивіда з його приналежністю до групи, а також впливу зовнішніх груп, їхніх цінностей і норм на соціальні установки й поводження індивіда. Однак знайомство з роботами окремих авторів у даній області дозволяє стверджувати, що дослідники приписують різні значення поняттю «референтна група». Немає чітких класифікацій референтних груп і їхніх функцій. І, що саме цікаве, закордонні соціальні психологи й соціологи, вивчаючи референтні групи, постійно оперуючи «готовим» поняттям, не намагаються з’ясувати специфіку цієї системи міжособистісних відносин, не вживають спроб до вивчення самого феномена референтності. Є.В. Щедріна у своїй роботі «Референтність як характеристика системи міжособистісних відносин» (1979), також говорить про те, що закордонні психологи зневажають вивченням феномена референтності, що «може й повинно бути виділено як результат аналізу атрибутивних характеристик деякого виду груп (референтних груп)» [28; 117]. На основі робіт закордонних соціальних психологів по проблемі референтних груп у вітчизняній психології були здійснені теоретичні й емпіричні дослідження, по виділенню й вивченню феномена референтності, повзв’язаних, насамперед, з ім’ям Є.В. Щедріної. Згадування теорій референтних груп зустрічається в описах інтеракціоністської орієнтації в західній соціальній психології в працях О.В. Петровського, М.Г. Ярошевського, Г.М. Андрєєвої, Р.С. Немова й ін. [30; 198] Але перша спроба дати визначення поняттю «референтність» і впорядкувати відомості про референтні групи, отримані шляхом аналізу робіт закордонних авторів, належить Є.В. Щедріній, яка розглядає явище референтності в рамках стратометричної концепції колективу О.В. Петровського. [28; 118] Заслуга Є.В. Щедріної полягає в тому, що у своїй роботі «Референтність як характеристика системи міжособистісних відносин» (1979) вона, по- перше, систематизує результати закордонних досліджень по проблемі референтних груп, по-друге, робить спробу заповнити наявні прогалини, по- третє, вводить поняття референтності, уточнює взаємозв’язок між феноменом референтност як якістю міжособистісних відносин і референтною групою. Є.В. Щедріна проводить емпіричне дослідження, основною гіпотезою якого є твердження про те, що в групі існує специфічна система міжособистісних відносин — референтна, що полягає в особливому характері переваг, надаваних членами групи один одному, і про наявність особливих — референтних — підстав для цих переваг. [28; 118-120] Є.В. Щедріна говорить про те, що знайомство з роботами в області вивчення референтних груп приводить до наступних висновків: поняттю «референтна група» різні автори приписують різне значення; більшість із них згодні з тим, що референтна група виконує дві головні функції — нормативну й порівняльну; і при цьому особливістю досліджень референтних груп є відсутність описів конкретних методів (і навіть вказівок на їхнє існування), що дозволяють виявити референтну групу індивіда. Необхідною умовою для рішення поставлених питань, заповнення наявних пробілів, на думку Є.В. Щедріної, є вивчення феномена референтності. При цьому, особливістю введеного поняття референтності є «своєрідний перенос відомостей про відносини між індивідом і його референтною групою на систему міжособистісних відносин індивіда в групі» [28; 121]. Сама якість референтності виявляється в умовах постійно виникаючої в груповій діяльності ситуації співвідношення суб’єкта зі значимими для нього об’єктами. Причому, об’єктами можуть виступати мета й завдання спільної діяльності, емоційні й конфліктні ситуації, учасники спільної діяльності, об’єктивні труднощі, що виникають при її здійсненні, особисті якості суб’єкта й т.д. Таким чином, співвідношення суб’єкта й об’єктів орієнтації здійснюється опосередковано, через звертання до ціннісних орієнтацій іншого або інших членів колективу, шляхом звертання до значимого іншого. Позначене Є.В. Щедріною розуміння референтності, полягає в тому, що «спрямованість індивіда на деякий значимий для нього об’єкт може бути реалізована за допомогою встановлення взаємодії з іншим індивідом» [28; 121-122]. Це дає можливість представити референтність як конкретну форму проявів особливих суб’єкт-об’єктних відносин між індивідами. Таке розуміння референтності має на увазі трактування об’єкта орієнтації, як такого, що володіє особистісною значимістю, а трактування іншого значимого суб’єкта, як носія особистісно-значимої для першого суб’єкта інформації. дорослим, намагається додержуватися норм і ціннісних орієнтацій, прийнятих у середовищі дорослих, а емігрант, що приїжджає в іншу країну, намагається якнайшвидше освоїти норми й установки корінних жителів, щоб не бути «білою вороною», Порівняльна функція проявляється в тому, що референтна група виступає як еталон, за допомогою якого індивід може оцінити себе й інших. Цьому відповідає концепція дзеркального «Я» Ч. Лантухи, який відзначав, що якщо дитина сприймає реакцію близьких і вірить їхнім оцінкам, то більше зріла людина відбирає окремі референтні групи, приналежність або неприналежність до яких для неї особливо бажана, і формує «Я»- образ, ґрунтуючись на оцінках цих груп. Нормативна функція референтної групи полягає в тому, що дана група забезпечує стандарти поведінки й групові норми для індивіда. Це означає, що норми й цінності індивіда формуються під впливом його референтної групи. Як правило індивід привласнює норми й цінності, які існують в референтній групі. Порівняльна функція референтної групи полягає в тому, що група може служити точкою відліку для оцінювання індивідом себе й інших людей. Норми й цінності, які існують у референтній групі індивіда найчастіше є для нього абсолютними, і відповідно до них він оцінює поведінку, здатності, особистісні якості людей (у тому числі й свої). Обидві ці функції лежать в основі формування ціннісних орієнтацій особистості, хоча кожна з них має свій власний зміст, але, як справедливо зауважує Є.В. Щедріна, ніхто не стане заперечувати, що ціннісні аспекти характерні для референтних груп, які Г. Келлі відніс до категорії нормативних. Однак, на її думку, вони властиві й так званим порівняльним референтним групам: «орієнтуючись на норми й цінності своєї референтної групи, індивід не може не порівнювати їх зі своїми нормами й цінностями. [28; 126-127] Отже, ми можемо дійти висновку про те, що як для порівняльних референтних груп характерний ціннісний момент, так для нормативних груп — момент співвіднесення порівняння…» [28; 126]. Таким чином, дві ці функції референтних груп мають глибоку внутрішню зв’язаність. Швидше за все, несправедливо говорити про існування різних видів референтних відносин (нормативні, порівняльні, спонукальні й оцінювальні). Кожний суб’єкт референтних відносин (індивід або група) реалізує в більшому або меншому ступені всі ці функції. 2.3 Референтність, як умова формування й розвитку особистості Процеси пізнання особистості іншої людини й самої себе розглядаються у вітчизняній соціології та соціальній психології як дві сторони діалектично єдиного процесу, що ґрунтуються на тісному внутрішньому зв’язку між особистістю й суспільством. Досліджуються різні аспекти взаємозв’язку самопізнання з пізнанням особистістю інших людей. Ряд дослідників розглядають питання про те, що як сформоване в особистості знання про себе впливає на розуміння нею іншої особистості. Вивчається також онтогенетичний первинний вплив пізнання іншого на самопізнання особистості. «Вирішальний вплив на особистість робить сформована в неї система суб’єктивно-оцінювальних індивідуально-виборчих відносин з іншими людьми. Оптимальні можливості для самопізнання виникають у спілкуванні людини з тими з них, яких вона виділяє як значимих інших» [24; 30]. Т.К. Комарова й С.В. Кондратьєва у своєму дослідженні «Взаємозв’язок самопізнання й пізнання інших людей у ранній юності» визначають поняття «еталон» як «сукупність відомостей про найцінніші якості особистості, свого роду мірку в процесах пізнання нею інших людей і самої себе» [27; 61]. Формування таких цінностей як якості особистості (здатності, риси характеру й т.п.) мають найбільше значення для формування всієї особистості. На прикладі цих цінностей розглянемо вплив значимого іншого на індивіда. Реалізація оцінювальної функції еталона, на думку Т.К. Комарової і С.В. Кондратьєвої, дозволяє індивіду виділити тих людей з кола найближчого спілкування, у яких рівень розвитку значимих якостей вище, ніж у нього. Порівнюючи себе із цими людьми (значимими іншими) відносно значимих якостей, індивід у результаті порівняння одержує своєрідну самооцінку. Застосування еталона як мірки в пізнанні суб’єктом оточуючих людей створює можливості для реалізації виділюваної Т.К. Комаровою і С.В. Кондратьєвою мотиваційної функції еталона, коли він виступає для суб’єкта як ціль саморозвитку. Таким чином, значимий інший задає індивіду «зону найближчого розвитку». [27; 62-72] Отже, відношення референтності виникає як результат сприйняття індивідом соціального суб’єкта (іншого індивіда, групи, спільності й т.п.), якщо їхні норми й цінності деякою мірою збігаються, але в суб’єкта сприйняття значимі для нього якості менш розвинені. Руйнування референтних відносин відбувається в результаті або досягнення індивідом того еталона, що був для нього метою саморозвитку й причиною виникнення відносин референтності, або розчарування індивіда в значимому іншому, як наслідок помилки (суб’єктивності) соціального сприйняття. За допомогою досягнення одного еталона й одночасно формування наступного, котрий буде надалі досягатися, особистість проходить етапи формування й розвитку. Традиційний селянин чи ремісник одержували привід для низької самооцінки, якщо зіставляли себе з удатнішими представниками своїх соціальних груп. Однак їм і на думку не спадало зіставляти (якщо це не хворі люди) своє становище зі становищем поміщика чи купця першої гільдії. Ці відмінності не актуалізувались у повсякденному досвіді і практично не впливали на соціальне самопочуття. В сучасному масовому суспільстві люди інтегровані в єдиний інформаційний простір, протекціоністські інформаційно-культурні бар’єри різко послаблені. Люди все частіше запозичують еталони поведінки і домагання у більш престижних соціальних груп незалежно від своїх реальних соціальних можливостей. Обираючи референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, прибуток, престиж, освіта тощо. Референтні структури відображають суб’єктивні орієнтації в соціально- професійній, повсякденно-побутовій і соціокультурній динаміці населення, в цілому відповідають загальним тенденціям сучасного суспільного розвитку. Так, міське населення виступає як референтна група для сільського, яке запозичує “міські” стандарти поведінки і способу життя. Всередині міського населення як референтні групи виступають представники творчих професій, що відповідає підвищенню значущості й питомої ваги цих професій у професійній структурі суспільства. Очевидно, джерелом референтних орієнтацій є і види творчої діяльності, які мають не локальне, а всезагальне значення. Класичний соціальний детермінізм сформулював у свій час презумпцію: людина така, яке її соціальне середовище. Вважалося, що людина – зліпок групи (колективу), вона запозичує в неї звички, смаки й еталони поведінки. Сучасна посткласична соціологія вказує на значно більший ступінь духовної і психологічної свободи індивіда від свого безпосереднього оточення. Виявляється, особистість не завжди копіює своє оточення і слідує нормам своєї групи, а лише в тому випадку, якщо група її фактичної належності одночасно є для неї референтною. Якщо ж розрив між фактичною і референтною належністю досить великий, то індивід не тільки не слідує нормам своєї групи, а, навпаки, полемічно демонструє свою несхожість, свою протилежність їй. Перебуваючи в одній соціальній верстві, він орієнтується на іншу або віддає перевагу жити у віртуальному світі ідей, ніж у невлаштованій повсякденності. Сьогодні виявився досить великий розрив між соціокультурною системою українського суспільства, яка навіяла молоді “сучасні домагання”, і глибоким дефіцитом ресурсів та можливостей підтвердження й засвоєння позитивних ідентичностей. Раніше спостерігалася закономірність: чим складніша професія, яка потребувала більш тривалої і дорогої підготовки, тим вужчою була її соціокультурна база – менше претендентів. Тепер залежність скоріше зворотна: елітарні професії стали предметом масових домагань, а на масові професії свідомо орієнтується мало осіб. Сучасна людина все частіше виступає як маргінальна особистість, що живе на межі культур: своєї власної групи і чужої, яка стала для неї референтною. Маргіналізація особистості — це завжди відрив, відхід її від якогось соціального статусу, позиції, норм, цінностей, стилю життя. Процес зміни ідентичностей особистості може відбуватися під впливом як її внутрішнього розвитку за умов стабільного суспільства, так і зумовлений динамікою зовнішніх щодо особистості соціальних змін. Якщо людині притаманна стійка дисгармонія між об’єктивним статусом і самооцінкою, соціальною позицією і домаганнями, освітньо- фаховим потенціалом і різновидом занять, вона перебуває у маргінальному стані. Така особистість постійно відчуває стан власної транзитності, непевності. Це стан між минулим і майбутнім, це незадоволеність нинішнім статусом. Іноді цей стан включає в себе побудову планів на майбутнє, заснованих на вірі в повернення до попереднього статусу або в досягнення нового, найпривабливішого серед імовірних у цій ситуації статусів. Криза і руйнація ідентитетів особистості є складним і хворобливим для неї процесом. Обриси соціальних груп утрачають ясність і окресленість, людині важко визначитися зі своїм суспільним становищем. Соціально-оцінні критерії позбавляються колишньої визначеності, раніше узвичаєні норми й уявлення піддаються тотальному перегляду. Особистість втрачає найважливіші засади й орієнтири для своєї поведінки. Її становище в суспільстві стає хитким. Неадаптована до кардинальних змін особистість перетворюється в маргінала, перебуває в стані ідентифікаційної кризи [13; 161-163]. Які ж чинники сприяють зростаючому розриву між фактичною і референтною належністю, збільшенню домагань порівняно з реальними можливостями? По-перше, підвищення загального рівня освіти. Чим вищий рівень освіти людини, тим менша вірогідність того, що її інтереси і прагнення будуть замкнуті в межах, визначених її фактичною соціопрофесійною належністю і побутовим оточенням. Така особистість активно набуває безліч відомостей, однозначне адресування і використання яких ускладнені або взагалі неможливі. Цей надлишок загальної інформації, порівняно з можливостями її практичного використання, створює елемент постійної турботи, стає джерелом пошуку і нових прагнень. Зростає значення так званної внутріролевої автономії особистості – готовності по-новому осмислювати й інтерпретувати свої соціальні та професійні ролі. У традиційних суспільствах освічені люди були більш інтегровані й соціально зобов’язані — наприклад, конфуціанська освіченість у Стародавньому Китаї. В сучасному суспільстві освічені люди, навпаки, менш інтегровані, вони відчувають більшу дистанційованість від усталених норм і цінностей. Становище ускладнюється низкою й інших обставин, які відображають особливості нинішнього періоду розвитку. Так, жінки й молодь стали найбільш освіченими групами суспільства, вони за цим показником випереджають домінуючу групу дорослих. Однак за своїм соціально- професійним статусом та деякими показниками особистої соціальної ефективності (рівень кваліфікації і заробітної плати, участь в управлінні тощо) значно їм поступаються. Звідси – вищі сподівання на політичну техніку виробництва, сучасні новітні технології, і надзвичайно складно – протестантську трудову етику, яка лежить в основі західних успіхів. Сьогодні в українському суспільстві різко розширюється сфера непідтверджуваних і неприсвоюваних ідентичностей: численні фахові ідентичності, громадянська ідентичність, підприємницька ідентичність та ін. Водночас масово виявляються як негативні ідентичності (наприклад, фіксована соціологічними опитуваннями само ідентифікація респондентами себе “як бідних”), так і збільшується кількість латентних ідентичностей: “винагороджувані фахові ідентичності” у тіньовій економіці. Частина населення України почала ідентифікувати себе із Заходом, не маючи на те достатніх підстав; інша, переважно люди пенсійного віку, – з радянським минулим, а дехто – з “третім світом”, що також неправильно, оскільки це не відповідає їх реальному потенціалу і статусу. “Зрештою нині частина населення живе ідеалами минулого, частина – майбутнім, до того ж чужим. І майже ніхто не живе в теперішньому часі, намагаючись поєднати досягнення людської цивілізації з національно-культурними традиціями життєдіяльності та менталітету народу України”, — слушно зазначає В.М.Ворона [21; 12]. Ототожнення з “третім світом” є хибним підґрунтям реформаторства, оскільки замість того, щоб стимулювати “енергію піднесення”, посилює “енергію падіння”, породжує занижені самооцінки, творить образи париїв і маргіналів світової цивілізації, яким “немає чого втрачати”. Ця загроза перетворення населення України (як й інших країн СНД) у “зовнішній пролетаріат” (А.Тойнбі) щодо країн Заходу несе небезпеку дестабілізації суспільства, посилює ентропійні, саморуйнівні тенденції. Сьогодні українському суспільству потрібен “струс”, переворот, подібний до Реформації чи Просвітництва в Європі. Насамперед це перетворення структури потреб. Наше суспільство ніколи не досягне стабілізації, якщо домагання людей будуть сконцентровані на матеріальній сфері й орієнтуватися на еталони західного зразка. Немає сумніву в тому, що в найближчому майбутньому (і навіть у віддаленій перспективі) Україна не зможе наздогнати найбільш розвинуті країни, тому наша свідомість приречена тривалий час залишатися “нещасною свідомістю” – сумішшю незадоволеності, заздрощів і комплексу неповноцінності. В таких умовах ніщо не зможе повернути суспільству самоповагу й гідність. Однак історія знає й “нетривіальні рішення”, коли суспільні очікування і самооцінки різко переводяться в іншу площину, долається попередній обрій. Одна справа – бідність, зовсім інша – аскеза, яка виступає як добровільне самообмеження в ім’я тих чи інших вищих цілей. Людям необхідна позитивна соціальна ідентичність. Тому неабиякого значення набуває формування в людині нових життєвих стратегій, посилення гнучкості й мобільності соціальної поведінки. Особистість має виявляти певну активність, стимулюючи процес адаптації до нових умов існування. Висновки Референтні групи — тип малих груп, що мають важливе значення для поведінки особистості. Сам термін був введений американським дослідником Г. Хайменом, який, вивчаючи студентські групи, виявив, що певна частина студентів не приймає норм і цінностей даної групи, а поводиться так, начебто вони орієнтовані на цінності зовсім інших груп. Згодом у ході численних експериментів було доведено, що кожний індивід обов’язково має для себе одну або кілька референтних груп, ідеали й цінності яких він приймає. Вони служать для нього своєрідним еталоном, зразком для порівняння й оцінки власного поводження. Певна частина старшокласників, наприклад, у своїх вчинках орієнтується не на поради батьків і педагогів, а на вчинки й погляди героїв модних кінофільмів. Світ цих героїв саме й утворює референтну групу: вони прагнуть наслідувати своїх кумирів у поводженні, характерних жестах, одязі, зачісках і т.п. Однак референтна група може складатися із цілком конкретних людей, думкою й оцінкою яких людина особливо дорожить. Але, як правило, до такої групи відносяться далеко не всі люди з найближчого оточення навіть у первинних групах, а лише вузьке коло «значимих інших». Референтні групи – це реально існуючі (або уявні) спільноти, з якими людина порівнює себе, до яких відносить себе і на норми та цінності яких орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Вони є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини, еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Групи належності – це групи, до яких людина реально належить. Референтна група для людини — це група, чиї ставлення, почуття та дiї людина подiляє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належностi. Досить вiдомi приклади психологiчної iдентифiкацiї не з групою належностi — це революцiонери з вищого свiту; прихiльники релiгiї, носiїв якої немає поблизу; колаборанти, що спiвпрацюють з ворогом; асiмiльованi емiгранти. Список використаної літератури 1. Андреева Г.М. Современная социальная психология на Западе / Г.М. Андреева и др. – М., 1978. – 271 с.; 2. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для вузов / Г.М. Андреева. – М: Аспект Пресс, 2002. –364 с.; 3. Антипина Г.С. Теоретико-методологические проблемы исследования малых социальных групп / Г.С. Антипина. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. – 110с.; 4. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. — М., 1978; 5. Большой толковый социологический словарь(Collins). – Том 1 (А-О): Пер. с англ. – М.: Вече, АСТ, 1999. – 544 с.; 6. Бурдье П. Социология социального пространства / П. Бурдье. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 288 с.; 7. Бурдье П. Социальное пространство: поля и практики / П. Бурдье. – М.: Институт экспериментальной социологии, 2005. – 576 с.; 8. Келли Г. Дві функції референтної групи. Тексти. / М. Келли. — М.: Аспект-Пресс, 1984. — 324 с.; 9. Кон И.С. Социология личности. / И.С. Кон – М.: Политиздат, 1967. – 383с.; 10. Кон И.С. В поисках себя. Личность и её самосознание./ И.С. Кон. – М.: Политиздат, 1984 – 335с; 11. Краткий словарь по социологии / Под ред. Д.М. Гвишиани, Н.И. Лапина. — М., 1989; 12. Лисовский В.Т. Динамика социальных изменений // В.Т. Лисовский / Социологические исследования. – 1998. – № 5.; 13.Макеєв С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – №3. – С.161-163; 14. Манхейм К. Диагноз нашего времени /К. Манхейм. – М.: Юрист, 1994. – 700 с.; 15. Мертон Роберт К.К теории референтно-группового поведения / Пер. с англ. В.Ф. Чесноковой // Референтная группа и социальная структура / Под ред. С.А. Белановского. — М.: Институт молодежи, 1991. — С.3-105; 16. Московиси С. Общество и теория в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. — М., 1984; 17. Парсонс, Т. Человек в современном мире / Т. Парсонс. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с. 18. Соловьёва О.В. Обратная связь в межличностном отношении. / О.В. Соловьёва. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 112с; 19. Сорокин П. Социальная стратификация и мобильность. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992. – 356 с.; 20. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. – К., 1998; 21.Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія /Під ред. М.О.Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. – 687 с.; 22.Фролов С.С. Основы социологии: Учебное пособие. – М: Юристъ, 1997; 23.Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск / — Львів.: Кальверія. 1996.- 486 с.; 24. Чечулин А.А. Мир общения: социально-психологический аспект. / А.А. Чечулин. – Новосибирск: Сиб. хронограф, 1993. – 156 с.; 25. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Український центр духовної культури, 1996. — 568 с.; 26. Шибутани Т. Социальная психология / Т. Шибутани. – Ростов н/Д., 1998. – 544 с.; 27. Щедрина В.В. Значимый круг общения и основы его экспериментального выявления / Е.В. Щедрина // Социально-психологические проблемы формирования личности и учебно-воспитательного коллектива. – М., 1975. – С. 61-70.; 28. Щедрина Е.В. Референтность как характеристика системы межличностных отношений / Е.В. Щедрина // Психологическая теория коллектива / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979. – С. 111-127; 29. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. — Харків: Константа, 1996. – 362 с.; 30. Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор, 2004. – 552 с.; 31. Hyman H. The psychology of status / H. Hyman. — New Jersey: Columbia University, 1942; 32. Newcomb T.M. Personality and social change / Т. Newcomb — N.Y.,1943; 33. Mead G. Mind Self and Society. // G. Mead. — Chicago: The University of Chicago Press, 1934.

Соціальні групи та їхнє значення для суспільства – Освіта.UA

Первинні та вторинні групи. Групи належності та сторонні групи. Референтна група. Вплив первинних груп. Розмір групи. Лідерство. Соціальне ледарство (socіal loafіng). Групове мислення. Груповий конформізм

Первинні та вторинні групи. Соціологи поділяють соціальні групи на первинні. та вторинні.

Первинна група — це невелика кількість людей, що безпосередньо взаємодіють один з одним на протязі відносно довгого часу на особистій основі.

Родина, коло друзів — це первинні групи. Відносини в такій групі мають, як правило, емоційне підґрунтя, й саме існування групи є для її членів безумовною цінністю.

Поняття «первинна група» вперше застосував у 1909 році стосовно до сім’ї видатний американський соціолог Чарльз Кулі (Charles Cooley) у своїй монографії «Соціальна організація». Пізніше соціологи стали застосовувати термін «первинна група» для зазначення будь-якої групи, в якій існують особисті стосунки. З цієї точки зору, пара друзів. або невелика робоча бригада, члени якої не тільки працюють, але й відпочивають разом, ходять один до одного у гості. — все це первинні групи.

Первинна група виявилась дуже стійким формуванням, що у сучасному суспільстві виконує роль сполучної ланки між особистістю і різними організаційними структурами. Соціологічні дослідження, проведенні за останні 60-70 років показали, що немає достатніх підстав для тверджень про «зникнення» первинних груп у процесах індустріалізації, урбанізації та бюрократизації суспільства. В той же час було з’ясовано, що у сучасному суспільстві домінують вторинні групи.

Вторинна група — це сукупність людей, що об’єднані практичною метою та взаємодіють на безособовій основі, у більшості випадків — опосередковано (тобто-через інших членів групи, через ділові матеріали або технічні засоби).

Приклади вторинних груп: університет, велике підприємство, профспілка, політична партія, урядова організація, військова частина.

Безпосередні контакти у вторинних групах обмежені. Члени такої групи взаємодіють один з одним переважно у відповідності до їх статусів та соціальних ролей.

     

Соціальну групу соціологи відрізняють від скупчення та соціальної категорії.

Скупчення — це одночасне зібрання в одному місці невідомих один одному індивідів. Пасажири у тролейбусі, натовп на вулиці, покупці у магазині, черга за квитками на залізниці, аудиторія на концерті — це приклади скупчень. У скупчення люди легко входять і легко виходять. Форми соціального упорядкування тут короткочасні. Але це не означає, що у соціальному житті скупчення маловажливі. Пізніше, коли ви вивчатиме закономірності колективної поведінки, то побачите, що для деяких її форм соціальні скупчення становлять вихідну основу.

Соціальна категорія (category) — сукупність людей, що мають спільні ознаки, які вважаються соціально важливими. Найчастіше, це такі, наприклад, ознаки, як стать, вік, раса, національність, громадянство, соціальний статус.

Категоріями є, наприклад, робоча сила, учні, студенти, пенсіонери, ветерани, але також й діабетики, божевільні, худорляві і т. ін.

Інформація про соціальні категорії може мати важливе практичне значення. Наприклад, інформація про розподіл населення за віком дозволяє прогнозувати необхідну кількість учнівських місць у школах, майбутню частку пенсіонерів, ймовірний обсяг медичного обслуговування та багато іншого.

Крім того, усвідомлення людьми своїх спільних рис, може мотивувати їх до взаємодії. А деякі спільні ознаки самі є умовами взаємодії.

Особливо — спільна мова та спільне громадянство.

Групи належності та сторонні групи

Крім поділу на первинні та вторинні групи, що здійснюється за критерієм типу відносин між їх членами, корисним для соціологічного аналізу виявилося також розрізнення груп за критерієм належності (або неналежності) людини до відповідної групи.

За цим критерієм соціальні групи поділяються на групи належності (іngroups, буквально — у-групи) та сторонні групи. (outgroups — позагрупи).

Група належності — група, із якою людина себе ідентифікує і до якої належить.

Стороння група — це група, з якою людина себе не ідентифікує і до якої не належить.

У повсякденному спілкуванні різницю між цими групами позначають, використовуючи займенники «ми» чи «вони». Тому нерідко групу належності називають також «ми-групою» (we-group), а сторонні групи — «вони-групами» (they-group).

Чим повніше ми усвідомлюємо, хто є «вони», тим точніше усвідомлюємо, хто є «ми» (до кого ми належимо, з ким ми об’єднуємося).

Поняття груп належності та сторонніх груп висвітлює важливість соціальних меж (boundarіes) — соціальних демаркаційних ліній, що повідомляють нам, де саме взаємодії певного типу починаються і де вони скінчуються.

Безумовно, групові межі позначаються не фізично. Вони позначаються перервами у течії соціальної взаємодії певного типу. У тій чи іншій мірі групові межи мовби «капсулюють» людей у соціальну мембрану, так що центр та потік їх взаємодій міститься усередині.

Деякі соціальні межі пов’язані з територіальними. Наприклад, межі сусідські, общинні, державні.

Інші соціальні межі пов’язані із соціальними відмінностями. — межі між етнічними групами, релігійними, політичними, професійними, мовними, статусними.

За будь яких джерел, соціальні межі мають дві функції. По-перше, вони запобігають від проникнення усередину групи людей із зовні, по-друге, вони утримують членів групи усередині неї (іноді так щильно, що члени групи навіть не думають про інші можливості соціальної взаємодії).

Експеримент Музефера Шеріфа (Мuzafer Sherіf) та його помічників у 1966 році показав, як ситуація конкуренції поглиблює усвідомлення меж групи належності та посилює антагонізм до сторонніх груп.

11-річні хлопчики із здорових, соціально забезпечених та стабільних родин середнього класу у літньому таборі відпочинку були поділені на дві групи. Експеримент проходив у чотири фази.

Перша фаза (1-й тиждень) — це організація життя кожної групи окремо (вироблення поділу функцій, лідерства, групових норм, власних прапорів).

Друга фаза (-й тиждень) — це конкурентні контакти груп (бейсбол, футбол, перетягування канату й таке подібне). Почалася ця фаза з проявів спортивного духу, але це швидко змінилося посиленням негативних ставлень, «війною покидьків» у їдальні, спалюванням чужих прапорів й таким іншим. У цій фазі обидві групи хлопчиків мали вигляд хуліганських компаній.

Третя фаза планувалася як інтеграційна — були організовані умови для спілкування — їжа за спільними столами членів різних груп, спільне відвідування кінозалу й таке інше. Але це привело тільки до загострення конфлікту.

Четверта фаза складалася із створення таких особливих ситуацій, які вимагали від обох груп взаємодії. Наприклад, була організована така аварія водопроводу, що викликала необхідність спільної роботи, щоб відновити постачання у табір води.

Висновки з цього експерименту були досить переконливі. Якщо конкуренція посилювала відмежування груп, спільна мета та спільна робота навчали їх взаємної доброзичливості та співробітництву.

Блейк та Маутон у 1979 році отримали аналогічні результати на групах дорослих.

Референтна група

Дуже важливим є розрізнення груп належності та референтної групи.

Референтна група для людини — це група, чиї ставлення, почуття та дії людина поділяє. Референтна група може бути, а може й не бути групою належності.

Досить відомі приклади психологічної ідентифікації не з групою належності — це революціонери з вищого світу; прихильники релігії, носіїв якої немає поблизу; колаборанти, що співпрацюють з ворогом; асимільовані емігранти.

Референтна. група виконує декілька функцій:

  • По-перше, вона може виконувати нормативну функцію, тобто — впливати на стандарти людини. Той, хто бажає належати до певної групи, той приймає цінності і норми групи, той культивує її стиль життя, її політичні уподобання, музичні смаки, сексуальну практику, ставлення до алкоголю, наркотиків і таке інше.
  • По-друге, референтна група може виконувати порівняльну функцію. Це відбувається тоді, коли людина використовує стандарти своєї референтної групи як «систему координат» для оцінки своєї поведінки, для виправдання або засудження своєї зовнішності, своїх здібностей, свого здоров’я, рівня життя і такого іншого.
  • По-третє, референтна група може виконувати асоціативну функцію. Мається на увазі та ситуація, коли через ідентифікацію себе з групою людина може мов би «запозичати» статус групи й грітися у віддзеркаленні її слави. Добре відомий приклад цього явища — «фани» спортивних команд).

Коли група належності людини не співпадає з її референтною групою, вона може відчувати те, що отримало назву відносної депривації (deprіvatіon). Відносна депривація — це незадоволеність, пов’язана з розривом між тим, що людина має (тобто обставини групи належності) І тим, що, як людина вважає, вона мали би мати (тобто — обставини референтної групи).

Відчуття відносної депрівіації часто сприяє соціальному відчуженню (alіenatіon) і створює передумови колективних дій та революційних соціальних рухів. Тому поняття референтної групи дає один з ключів до розуміння багатьох процесів соціальних змін.

Треба також зауважити, що для людини можуть існувати не тільки позитивні референтні групи. Часто люди мають також негативні референтні групи. Це ті соціальні групи, від яких людина себе відокремлює, по відношенню до яких вона підкреслює відмінність своєї групи.

Наприклад, для політичних емігрантів негативною референтною групою найчастіше є правлячи кола їх країн. Американські соціологи показали це у дослідженнях кубінської політичної еміграції. Вони показали також, що для такої спільноти негативна референтна група стає фактором соціальної солідарності, інструментом, за допомогою якого ця спільнота підтримує свою єдність, зв’язки між її членами.

Вплив первинних груп

Пізнання груп дає можливість краще зрозуміти людську поведінку.

Це пов’язано з тим, що групи є джерелом наших людських якостей. Їх динамічні властивості роблять групи тою впливовою соціальною силою, якою вони є у людському співжитті. Тому доцільно познайомитися з тим, чиниться всередині груп, з тими процесами в групах, що впливають на соціальне життя.

Вперше фундаментальна роль первинних груп була виявлена емпірично у широко відомих у світі Хоторнських дослідженнях. Це дослідження під керівництвом Елтона Мейо (Elton Meyo) проводилися між 194 та 197 роками на Хоторнському заводі (Hawtorn Works) електричних приладів у Чикаго. На цьому заводі працювали близько 3 тисяч працівників і керівництво компанії було стурбовано високим рівнем незадоволенності працівників. Справа в тому, що за усіх матеріальних соціальних умов це була одна з прогресивніших компаній: за рівнем заробітної плати, соціальної допомоги хворим, рівнем пенсійного забезпечення та іншими формами соціального забезпечення.

Дослідники намагалися діяти відомими на той час методами. Перш за все, вони виділили експериментальну групу робітниць і почали зміняти години початку та закінчення роботи, тривалість та частоту перерв, рівень освітлення робочих місць і таке інше. Але результат експериментів виявилися дуже несподіваними і здивували дослідників.

Що ж трапилось?

Коли вони збільшили тривалість перерв для відпочинку — продуктивність праці зросла. Це не було несподіванкою. Але потім, коли тривалість перерв стали скорочувати, продуктивність праці ще більше зросла.

Це було першою несподіванкою. А коли дослідники повернулися до початкового режиму праці та відпочинку, продуктивність зросла ще більше. І це, з точки зору уявлень кінця -х років, було абсолютно незрозумілим. Тим більше, що такі самі результати були отримані при змінах рівня освітлення, способу оплати праці й іншими чинниками та стимулами.

Подальші дослідження показали, що жінки, обрані для експерименту відчували задоволення тою увагою, яка приділялася їм дослідниками. Це їх об’єднало у тісно пов’язану погоджено діячу групу. Вони стали вважати, що набули особливого статусу, що тепер належать до свого роду «еліти». В той же час, вони знали, для чого організовано експеримент, і відповідно з цим вони намагалися працювати краще й краще — у відповідності (як їм здавалося) з чеканнями дослідників.

У світовій соціології та соціальній психології це явище отримало назву «хоторнський ефект» (Hawtorne effect). Цей ефект полягає в тому, що факт дослідження групи впливає на поведінку її членів більш, аніж інші фактори, якими маніпулюють дослідники.

З цього дослідження було зроблено висновок, що «людський фактор» відіграє важливу роль у трудовій діяльності кожного працівника. Мають на увазі його особисті стосунки із співпрацівниками й начальниками.

Дослідники виявили також важливість для організації виробництва створення невеликих чітко організованих груп робітників.

Пізніше американські соціологи Ротлисбергер (Roethlіsberger) і Діксон (Dіckson) показали, що первинні групи здатні справляти вплив на рівень продуктивності цілого заводу. Такі групи, так би мовити, неофіційно регулюють темп роботи. На того, хто працює набагато швидше інших, його група справляє тиск — його називають «вискочкою», дражнять, висміюють або, навіть, бойкотують.

Велике значення первинних груп для сучасної людини показали також дослідження поведінки людей у ситуаціях ураганів, затоплень, потужних промислових вибухів. Дослідники виявили, що у таких екстремальних ситуаціях більшість людей намагається приєднатися до своєї сім’ї. А люди, що належать до якої-небудь первинної групи. (наприклад, внаслідок недавньої міграції), після стихійного лиха дуже довго зазнають глибо кого відчаю та безвихіддя.

Політичне керівництво тоталітарних суспільств використовувало і використовує впливовість первинних груп для здійснення соціального контролю та управління народом. На сьогодні особливо розгалуженою китайська система «бзяо-теу», що організовується не тільки на всіх підприємствах, установах, військових підрозділах, але й за місцем проживання. Групи «бзяо-теу» і зараз проводять регулярні збори «взаємної

критики». На цих зборах кожен член групи зобов’язаний критикувати свої недоліки та вислуховувати критику з боку інших членів групи. Таким чином первинна група здійснює величезний і тривалий тиск на кожного її члена. Правляча група використовує такі первинні групи, щоб організовувати так звану «загальнонародну» підтримку офіційної державної політики. (Роль яку відігравали первинні групи в системі радянського тоталітаризму ще не досліджено.)

Дослідження американських та японських соціологів показують, що велику роль первинні групи мають у японських концернах — вони забезпечують формування та відтворення корпоративної моралі та корпоративних цінностей.

Розмір групи

Розмір групи має важливе значення тому що він впливає на характер взаємодії. у ній. Чім менша група — тим більше можливостей у кожного з її членів краще зрозуміти інших та ближче з ними зійтися.

Двочленні групи — діади (dyads) — забезпечують здійснення багатьох з найбільш інтенсивних і впливових відносин, таких, як відносини між матір’ю і дитиною, між чоловіком і дружиною. Взагалі більшість випадків людського спілкування, як показують данні досліджень — це спілкування віч-на-віч. Соціолог Джон Джеймс (John James) у 1951 році разом із своїми студентами дослідили 7, 45 випадків неформального спілкування: між перехожими, гравцями на стадіонах, відпочиваючими на пляжах, покупцями у магазинах, а також, 458 випадків спілкування у різноманітних ситуаціях на роботі. Виявилося, що 71 відсоток випадків, — як у позаробочих, так і у робочих ситуаціях — взаємодіяли тільки двоє; у 1 відсотку — троє; у 6 відсотках. — четверо; і тільки у відсотках взаємодіяли п’ятеро та більш осіб.

У діадах впливовішу роль ніж у більших групах — відіграють емоції та почуття (Hare, 1976). Між учасниками діади існує дуже тісний взаємозв’язок: якщо один з них розчаровувається — взаємовідносини руйнуються, і існування групи, як такої, припиняється. Крім того, відносини у діадах частіше є більш емоційно напруженними і меньш явно агресивними, ніж інші види взаємин (Bales and Borgatta; 1955; O`Dell, 1968).

Приєднання до групи третього учасника — утворення тріади — докорінно змінює соціальну ситуацію. А саме — стають можливими коаліції — об’єднання двох проти третього (Hare, 1976). За таких умов одна особа може набути роль «третього зайвого» або «аутсайдера». Однак, за інших обставин, третій може набути роль «посередника» і виконувати функцію між двома іншими.

Одне з питань, що привертає увагу соціологів, це: яким має бути оптимальний розмір групи? Наприклад, якщо потрібно призначити комісію, щоб отримати рекомендації з якихось питань, — скільки осіб вона має включати в ідеалі?

Дослідити, проведені з малими групами дають підстави вважати, що найкращій розмір — п’ять осіб (Yare, 1976). За такої кількості осіб в групі повне взаємне блокування малоймовірне — тут непарне число членів.

Далі, через те що група може розколюватися на більшість з трьох осіб і меншість з двох, існування меншості не означає обов’язково ізоляції однієї особи — як це відбувається у тріадах. До того ж розмір такої групи достатній для того, щоб її члени могли досить легко зміню вати свої ролі, і щоб кожен з них міг уникнути незручної позиції без необхідності вирішувати таку проблему офіційним шляхом. Нарешті, розмір групи з п’ять осіб достатній для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої почуття і навіть суперечити один одному, але водночас вони достатньо невеликі для того, щоб їх члени могли виявити повагу для почуттів і потреб один одного.

Лідерство

Ви знаєте, що не існує футбольних команд без капітанів, армій без офіцерів, корпорацій без керівного персоналу, університетів без ректорів, оркестрів без диригентів, або банд без главарів. Без загального керівництва людям звичайно важко координувати свою діяльність. Внаслідок цього, деякі члени груп мають в них більший вплив, ніж інші. Таких членів груп соціологи називають лідерами. Невеликі групи можуть існувати без лідерів, але у великих групах відсутність лідера спричиняє хаос.

У невеликих групах, як показали дослідження Бейлса (197) та Філдера (1981) здебільшого буває два типи лідерів. Один тип лідера — це «спеціаліст по задачах» (task specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на оцінювання проблем, що постають перед групою, та на організацію їх розв’язання. Інший тип лідера — це, так би мовити, «спеціаліст по стосунках» (socіal-emotіonal specіalіst). Лідер цього типу спрямований перш за все на вирішення міжособових. проблем в групі, на розрядження напруги в групі та на сприяння солідарності її членів.

Перший тип лідерства спрямований на досягнення групових цілей називають інструментальним (іnstrumental). Другий тип, орієнтований на підтримування злагоди та єдності в групі, називають експресивним (expressіve). У деяких. випадках одна й та ж людина виконує обидві ці ролі. Але частіше кожну з цих ролей виконує окрема особа. І жодна з цих ролей не є безумовно вважливішою за іншу. Яка саме з них важливіша — це залежить від ситуації.

Лідери також відрізняються тим, як саме. вони впливають на групу. Цей аспект лідерства вперше був висвітлений у класичних експериментах Курта Левіна та його групи ще у 3-их роках (Lewіn, Lіppіtt, and Whіte, 1939). У ціх дослідженнях дорослі лідери, працюючи з групами 11-річних хлопців свідомо притримувались одного з трьох стилів лідерства: авторитарного, демократичного та потурального.

При авторитарному стилі лідер визначав політику групи, давав детальні вказівки всім її членам так, щоб вони знали, що. мусять робити, призначав партнерів по роботі, суб’єктивно схвалював та критикував їх дії, і за власним розсудом усував від участі у груповій діяльності.

При демократичному стилі керівництва лідер дозволяв хлопчикам брати участь у прийнятті рішень, окреслював лише загальні цілі, пропонував на вибір різні способи дії, дозволяв членам групи працювати з тими, з ким вони бажають, оцінював хлопчиків об’єктивно і приймав участь у діяльності групи.

При потуральному стилі керівництва лідер займав пасивну позицію невтручання, надавав матеріали, пропозиції і допомогу тільки. тоді, коли їх просили, і унікав коментувати будь-яким чином роботу хлопчиків.

Якщо характеризувати ці стилі лідерства узагальнено, то слід відмітити наступне.

При авторитарному лідерстві:

  • лідер утримує владу і несе відповідальність,
  • лідер дає членам групи вичерпні вказівки,
  • спілкування у групі йде головним чином «згори вниз».

Перевага авторитарного стилю в тому, що при такому лідерстві група діє швидко, організовано та прогнозовано, але при цьому придушується особиста ініціатива.

При демократичному лідерстві:

  • лідер поділяє досить багато влади з групою, проводячи політику групового обговорення та прийняття рішень;
  • члени групи через участь у прийнятті рішень поділяють як завдання, так і відповідальність;
  • активне спілкування у групі іде як згори вниз, так і навпаки.

Перевага демократичного стилю в тому, що при такому лідерстві особиста відповідальність за справи групи є вищою; недолік його в тому, що групова діяльність забирає надто багато часу та іноді група не приходить до однієї думки.

При потуральному лідерстві:

  • лідер дозволяє членам групи робити що завгодно: він фактично зрікається влади у групі,
  • члени групи самі роблять те, що вважають за потрібне,
  • спілкування йде в основному «у горизонтальній площині»: між рівними членами групи.

Перевага потурального лідерства в тому, воно дозволяє висококваліфікованим і компетентним членам працювати без стороннього втручання в їх роботу. Недолік його в тому, що група часто безцільно живе за течією подій, бо їй бракує керування.

Дослідники виявили, що авторитарне лідерство спричиняє високий рівень фрустрації і ворожих почуттів до лідера. Продуктивність залишається високою тільки у присутності. лідера та відразу ж повзе вниз у його відсутності. При демократичному лідерстві члени групи почуваються щасливішими, дружнішими, піклуються про групу, виявляють більше самостійності (особливо у відсутності лідера), і мають низький рівень міжособової агресивності. Потуральне лідерство веде до низької продуктивності групи та до високого рівня міжособової агресивності.

Коментуючи ці висновки, американські соціологи зауважують, що дослідження проводились з американською молоддю, призвичаєною саме до демократичного способу дій. І американські соціологи вважають, що за інших обставин, в іншому культурному середовищі перевага могла бути на боці авторитарного лідерства.

Той факт, що авторитарні лідери часто зустрічаються у країнах, які розвиваються, примушує деяких соціологів припускати, що за стресових умов люди надають перевагу директивному стилю лідерства. (Bass, 196). Хоча це можна пояснити і тим, що за таких обставин авторитарному лідеру легше захопити та утримати владу. Практичний досвід також свідчить, що демократичне лідерство не завжди стимулює краще виконання роботи або вищий рівень продуктивності. Деяким людям (як показують дані досліджень) більш подобається, щоб їм казали що треба робити, ніж брати участь у прийнятті рішень.

Соціальне ледарство (socіal loafіng).

Звичайно вважається, що три особи спільно можуть тягнути канат втричі сильніше, ніж одна особа, і що вісім можуть тягнути у вісім разів сильніше. Але дослідження показали інше. Якщо канат тягне одна особа і її зусилля, у середньому, дорівнює 59 кілограмів, то група з трьох таких осіб тягне канат у середньому із зусиллям 16 кілограмів, тобто у, 7 разів більше, ніж одна особа. А група із восьми осіб тягне канат із зусиллям близько 48 кілограмів, — тобто тільки у 4, рази більше, ніж одна особа.

Було запропоновано кілька пояснень такого явища. Раніше це пояснювали недосконалістю координації зусиль членів групи. Але ця гіпотеза була спростована на початку 7-х років в експериментах Інгхема. Він вимірював зусилля, які прикладали сліпі люди, що тягли канат самі, але були переконані, що тягнуть разом з іншими. Виявилось, що за таких обставин люди теж послаблювали свої зусилля. Таким чином, був зроблений висновок, що коли люди працюють у групі, вони зменшують свої зусилля. І це явище отримало назву соціального ледарства.

Існують декілька гіпотез, які пояснюють це явище. За одною гіпотезою, люди звичайно відчувають, що вони не досягають справедливого поділу зусиль і тому послаблюють свої індивідуальні зусилля. За іншою гіпотезою, люди звичайно сподіваються, що у гурті можна непомітно уникнути частини роботи, і тому послаблюють індивідуальні зусилля. Крім того, коли люди працюють в групі, вони часто очікують, що інші члени групи теж ледарюють (це показали дослідження Джексона і Харкінса на початку 8-х років).

Американські соціологи прийшли до висновку, що у східних обставинах працювали радянські селяни у колгоспах, тому що на своїх присадибних ділянках вони працювали набагато ефективніше. Такі ділянки складали менш ніж 1 відсоток сільськогосподарської землі колишнього Радянського Союзу, в той же час на них вирощувалося близько 7 відсотків валової сільськогосподарської продукції.

Але зі сказаного не треба робити висновок, що груповій роботі треба покласти край. Групи необхідні тому що вони можуть зробити багато такого, що поодинці зробити взагалі неможливо. І коли люди виконують складні. завдання, робота часто іде краще, коли кожен працює разом з іншими людьми. Це також показали емпіричні дослідження (Джексон І Віл’ямс, 1985). І коли соціальна солідарність висока, а групова мета сприймається як захоплююча, — люди дійсно можуть подвоювати свої зусилля. працюючи у групі. Такі приклади дають деякі спортивні команди, І такі приклади дають ізраїльські колективні господарства (своєрідні колгоспи). На жаль не було ще відповідних досліджень у нас.

Соціальне явище, дещо схоже із соціальним ледарством — це ситуація, у якій члени групи зустрічаються з протиріччям між задоволенням своїх особистих інтересів і сприянням добробуту групи. Цей феномен отримало назву соціально ї дилеми.

Яскравий приклад соціальної дилеми наводив Гарет Хардін. Він досліджував ситуацію, у якій деяка кількість пастухів користувалася спільним пасовиськом. Кожен з пастухів міг вважати, що якщо він додасть ще одну корову до стада, він одержить від цього додатковий прибуток. Але якщо кожний пастух зробить таким чином, пасовище буде винищено і всі пастухи матимуть збитки.

Подібна ситуація виникає при використанні будь-яких обмежених ресурсів — чистого повітря, води, електрики, газу і такого іншого. Кожна особа окремо може вважати, що її особиста вигода полягає у використанні більшої кількості ресурсів та у забруднені середовища на більшу суму, ніж це коштує для неї особисто, якщо витрати на очищення середовища розкладаються на усе населення равномірно.

Соціальні дилеми зустрічаються у двох основних формах:

  • дилема спільного користування, коли людина має вирішувати, брати чи не брати зі спільних ресурсів;
  • та дилема спільного нагромадження, коли людина має вирішувати додавати чи не додавати свого до спільних ресурсів.

Перша дилема отримала також назву «дилема раціона» (сommons dіlemma), другу називають «дилемою громадського добра» (publіc goods dіlemma). Остання дилема часто виникає у ситуаціях, коли спільне благополуччя групи можуть забезпечити кілька її членів. Підхід у такий ситуації з позиції «Нехай це робить хтось інший отримав назву «free-rіder mechanіsm», що можна перекласти українською як «механізм дурняка» (дарівщини), або як «механізм «зайця» (безбілетника).

Проблема полягає в тому, що залишаючись насамоті зі своними особистими інтересами, люди часто спонукаються тим, щоб скористуватися внесками інших у добробут громади в цілому.

Ситуація дармового користування плодами чужих зусиль виникає не тільки через бажання поживитися за чужий кошт. Воно виникло також тоді, коли людина побоюється що хтось інший «на дурняка» скористується плодами її зусиль. Це явище отримало назву «ефекту сисуна» (sucker effect). Люди звичайно не схильні грати роль «сисуна», але вони зменшують свій внесок у спільну групову справу, коли вважають, що хтось таку роль грає.

Групове мислення

Ще одне групове явище, яке ми маємо розглянути — це групове мислення (Groupthіnk). Цим терміном соціальний психолог Ірвінг Дженіс (Іrvіng Janіs) запропонував позначати той процес прийняття рішень, що відбувається у таких міцно згуртованих групах, у яких їх члени настільки сконцентровані на зміцнені групового консенсусу, що придушують критичне мислення.

Це явище Ірвінг Дженіс ілюстрував прикладом прийняття рішення адміністрацією Кеннеді про вторгнення на Кубу у Затоці Свіней (Bay of Pіgs) у 1961 році. Пізніше, аналізуючи негативні наслідки цієї акції (посилення влади Кастро, консолідування відносин між Гаваною Москвою, розміщення на Кубі радянських ядерних ракет та інше), Джон Кеннеді запитував: «Як ми могли бути такими дурними?». Тому, що не тільки президент та його радники недооцінили армії Кастро, але вони виявилися навіть не спроможними розшукати у багатьох інстанціях відповідну інформацію, яка реально була у США (Афганістан, 1979).

В умовах групового мислення члени групи поділяють ілюзію невразливості своєї логіки, що веде до надупевненості і готовності ризикувати без достатніх підстав. Співучасники групового мислення беззастережно вірять у внутрішню правоту своєї справи — у випадку з адміністрацією Кеннеді — у необхідність скинути силою режим Кастро.

У ситуації групового мислення члени групи вимагають згоди, і застосовують тиск на тих, хто висловлює якийсь сумнів щодо запропонованого напрямку дій. Вони відвертають розходження у думках і практикують самоцензуру (self-censorshіp). Пізніше з’ясувалося, що Державний секретар (Dean Rusk) і міністр оборони (Robert McNamara) зовсім по-різному розуміли план вторгнення, хоча брали участь у тих самих засіданнях.

Проаналізувавши 19 головних міжнародних криз за 35 років після другої світової війни Ірвінг Дженіс прийшов до висновку, що у 37 відсотках ситуацій. адміністрація США демонструвала у значній мірі прояви групового мислення.

Групове мислення зустрічається також у інших галузях соціального життя — особливо у корпораціях та інших великих організаціях.

Груповий конформізм

Дослідження групового мислення засвідчили наявність у групах потужнього соціального тиску, що породжує конформізм (conformіty), (conformіty дослівно — «відповідність» ). Хоча цей тиск якісно впливає на поведінку людей, вони часто навіть не підозрюють про це.

У дослідженнях Музафера Шеріфа 3-х років вплив групи на особисте сприйняття був показаний на прикладі оптичної ілюзії. Суть цих досліджень така. Коли люди дивляться на маленьку нерухому пляму світла у темній кімнаті, вони сприймають її як таку, що рухається хаотично у різних напрямках. При цьому, уявлення різних людей про те, наскільки далеко пляма відхиляється, — різні. Шеріф протестував різних людей поодинці і зафіксував їх уявлення. Потім він зібрав в одну групу тих людей, чиї бачення найбільше відрізнялися один від одного.

Він попросив їх знову подивитися на світлову пляму і голосно розповісти, що вони бачать. За таких умов сприйняття людей наближалося до групового усередненого. Пізніше, знову на самоті, вони вже не поверталися до свого попереднього бачення і продовжували притримуватися стандарту групи. Цікаво, що більшість з них стверджували, що прийшли до такого висновку самостійно, і група не мала на них ніякого впливу.

З іншого боку явище конформізму досліджував Соломон Аш (Solomon Asch). Він пропонував студентам, що брали участь у експериментах, визначати лінії однакової довжини на двох зображеннях. Він просив членів групи з дев’яти осіб говорити вголос, які лінії вони вважають однаковими. Однак, всі члени експериментальної групи — крім одного — були помічниками Аша, і свідомо давали домовлену невірну відповідь. І хоча вірна відповідь була очевидною, майже третина відповідей піддослідних повторювала ту невірну відповідь, яку давала більшість групи. У цих випадках піддослідні всупереч тому, що бачили, погоджувалися з твердженнями більшості членів групи. Таке погодження і отримало назву конформізму, а відповідна схильність індивіда — назву конформності.

Пізніше інтерв’ю з піддослідними показали, що тільки деякі з них сприймали вибір більшості як правильний. Більшість не вважали цей вибір правильним, але не хотіли відрізнятися. Такі експерименти наочно довели здатність групи викликати конформну поведінку.


25.11.2010

СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ ТА КОЛЕКТИВИ

реальності соціальної групи. До яких належать: участь як суб’єктів та об’єктів у реальних соціальних відносинах; загальні потреби та інтереси, соціальні норми; цінності; взаємна ідентифікація; подібна мотивація; власні символи; подібний стиль життя; самовідтворення, відмінна система соціальних зв’язків.

Класифікація соціальних груп дає можливість повніше з’ясувати їхні сутнісні риси. Соціальні групи поділяють за характером взаємозв’язку: реальні, номінальні, фіктивні; за часом існування: довгочасні та короткочасні; за тіснотою контактів між членами групи: великі та малі; за мірою входження в групу: формальні та неформальні; за ступенем організації: неорганізовані та організовані. Розуміння скерованості поведінки особистості, її ціннісних орієнтирів дає референтна група, яка постає як еталон, взірець, орієнтир діяльності індивіда.

ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

2.Гавриленко І. М. Соціологія. Кн. 1. Соціальна статика: навч.

посіб. — К., 2000.

3.Ильин В. Теория социального неравенства (структуралистскоконструктивистская парадигма). — SOCNET, 2000.

4.Келли Г. Две функции референтных групп // Современная зарубежная социальная психология. — М., 1984. — С. 197—203.

5.Кочанов Ю. Л., Шматко H. A. Как возможна социальная группа? (К проблеме реальности в социологии) // Социологические исследования. — 1996. — № 12.

6.Мертон Р. Вклад в теорию референтно— группового поведения // МетронР. Социальнаятеорияисоциальнаяструктура. — М., 2006. — С. 360—427.

7.Мертон Р. Связи теории референтных групп и социальной структуры // Метрон Р. Социальная теория и социальная структура. — М., 2006. — С. 428—562.

8.Огаренко В. М., Малахова Ж. Д. Соціологія малих груп. — К., 2005.

9.Радаев В. В., Шкаратан О. И. Социальная стратификация: Учеб. по-

соб. — М., 1995.

10.Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

11.Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

12.Фейгина О. А. Теория референтных групп в работах Роберта К. Мер-

тона http://www.unn.ru/rus

13.Фролов С. С. Социология. — М., 1996.

14.Шаповал М. Загальна соціологія. — К., 1996.

15.Шкаратан О. И., Сергеев Н. В. Реальные группы: концептуализация

иэмпирический расчет // Общественные науки и современность. — 2000. — № 5.

16.Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. — М., 1969.

Безкоштовна бібліотека підручників

Навіть високоорганізована (за результатами діяльності) група зовсім не обов´язково стає колективом. В цьому разі доцільно розглянути таке поняття як «колективоутворення». Цей процес переходу групи до більш високого рівня розвитку, обов´язково супроводжується низкою соціально-психологічних феноменів:

• підвищенням згуртованості та єдності колективу;

• формуванням колективістських форм поведінки та стосунків;

• ототожненням себе як члена колективу;

• орієнтацією на визнані колективом досягнення, норми поведінки та спілкування.

Найбільш цікавою ілюстрацією процесу колективоутворення є так звані групи «соціально-перцептивного тренінга ділового спілкування». Ці навчальні форми спираються на особливі колективоутворюючі ефекти, що викликають активізуючий вплив групи на її членів з метою розвитку в них колектвістських якостей. В цьому разі, взаємодія, що відбувається в тренінговій групі, призводить до активізації одним суб´єктом спілкування іншого, пробуджуючи його зустрічну активність. Члени тренінгової групи працюючи в екстремальних за рівнем нервового навантаження умовах, змушені вчитись розглядати свою позицію неупереджено, безвідносно того, що в захисті власної точки зору у звичайної «тобто нетренованої людини» спочатку спрацьовують емоції, а вже потім — логіка. Тобто, при оцінці власної позиції на першій стадії тренінгу завжди діють механізми «психологічного захисту», які дозволяють усвідомити лише те, що не суперечить самооцінці. Кажучи інакше, механізм психологічного захисту — це своєрідний фільтр, що не пропускає у свідомість індивіда ті оцінки, які розходяться із його «Я-концепцією» («Я-концепція» — це відносно стійка система уявлення індивіда про себе, на базі якої він формує свої стосунки із оточуючим його світом; це певний кут зору, під яким індивід оцінює власні вчинки). Тож, під час проведення тренінгу, його учасники звикають в оцінці особисто-значущих ситуацій використовувати так звану «метапозицію». Слухачі тренуються оцінювати власні вчинки с позиції сторонньої, неупередженої людини. «Знімаючи» емоційно-афективний компонент самооцінки, член малої Т-групи починає розглядати свої дії такими як вони є, а не такими, як хотілося їх бачити. Отже, без непрямого впливу неформального лідера групи її членам дуже важко визначитись в тому, які саме норми поведінки, а пізніше і традиції, мають бути притаманні їх групі.

Позитивні традиції формуються в групі в разі, якщо неформальний лідер чітко, хоча, можливо, неусвідомлено виконує свої функції. Які ж це функції?

Перша й можливо найголовніша — визначення головної мети, що стоїть перед групою та шляхи їх досягнення. Засвоєння та використання цієї функції — головна відмінність неформального лідера від того, хто безпідставно претендує на його статус. Досить часто серед претендентів виступають так звані «генератори ідей» — індивіди, які дають цікаві, а можливо й блискучі пропозиції чим саме має займатися неформальна група. Але їх головна проблема полягає в тому, що вони ніколи не пропонують конкретні шляхи реалізації своїх задумів. Тому, досить часто, лише у власній «Я -концепції» такі індивіди оцінюються як лідери, оскільки група їх такими не вважає.

Друга функція неформального лідера, яка багато в чому визначає характер його стосунків із членами групи — точна оцінка членів колективу та їх можливостей. Справжній лідер добре розуміється на людях і підбирає членам групи посильні для них доручення. Якщо це можливо, то ці доручення значною мірою можуть відповідати уподобанням та інтересам виконавців. Звичайно, це є ідеальний варіант. Значно поширенішою є ситуація, коли члени групи претендують на виконання престижних, але необтяжливих обов´язків, ухиляючись від чорнової роботи. Можливий і інший варіант: претензії членів групи із завищеною, нереалістичною самооцінкою. Оскільки вони ставляться до себе некритично, то щиро переконані у власному праві на престижні види діяльності. При невиконанні доручення завжди підшукуються зовнішні причини невдачі й ніколи не визнається власна відповідальність. Таким чином, неформальний лідер має чітко знати межі можливостей членів групи й розподіляти роботу у відповідності з їх реальними здібностями.

Третя функція неформального лідера полягає в створенні психологічної безпеки для членів групи. Це означає, що неформальний лідер ніколи, чи майже ніколи, прямо не критикує невдалі дії членів групи. Тобто в його оцінці домінує тенденція: «Непогано, але ж ти міг зробити це краще. Для цього всього-навсьго тобі треба зробити: перше…, друге…, третє… .Ти ж і сам все це добре знаєш і вмієш. От і роби на своєму звичайному рівні.» Таким чином, критика не ображає почуття власної гідності виконавця й до того ж, в нього формується думка, що дійсно і він сам знав як треба вірно зробити, просто ще не встиг довести справу до кінця. Тому виконавець не боїться помилитися, оскільки розраховує на підтримку лідера. Якщо ж ця функція у неформального лідера не розвинута, то він може самоутверджуватись за рахунок критики дій членів групи, відшукуючи недоліки та упущення в їх роботі. В термінах психології маніпулювання така роль називається «Суддя-оцінник», коли на підлеглих постійно тиснуть загрозою низької оцінки виконаної ними роботи. При тому, що члени групи піддаються тискові маніпулятора й намагаються зайвий раз не псувати з ним стосунки, на ефективності роботи групи це відображається негативно. Це обумовлено прагненням членів колективу застрахуватися від критики в разі можливої невдачі і не ризикувати.

Четверта функція неформального лідера — активізація діяльності всіх членів групи. В цьому разі, неформальний лідер прагне допомогти самоствердитись членам своєї групи. Завдяки підтримці лідера члени колективу реалізуються як особистості в спільній діяльності. Він допомагає кожному «розкритися», посилити ті риси особистості, які до цього моменту перебували в неявному стані. Цілком можливо, що саме завдяки високому рівню вимог з боку лідера, які були «занурені» в атмосферу доброзичливості та активності, індивід досягає таких результатів в діяльності, які перетворюють його вже в зовсім іншу особистість, оскільки відчуття успіху стимулює людину на подальшу самореалізацію в цій діяльності.

Для того, щоб особистість неформального лідера була цікавою для членів групи, він має виступати носієм тих морально-етичних норм, на які вони зорієнтовані. Таким чином, на перший план виходить таке психологічне поняття як референтність. Це поняття ввів в науку американський психолог Г. Хаймен, який стверджував, що судження людей про себе багато в чому залежать від того, з якою групою вони себе співвідносять. Звідси, референтність розуміється як особлива якість особистості, що визначається мірою її значущості для іншої людини чи групи людей. Хоча референтність як ознака людини чи групи завжди існує лише в чиїйсь уяві (оскільки людина — носій референтності може й не бути такою для сторонніх для неї осіб), в ній зафіксована міра значущості даної людини чи групи в очах тієї чи іншої особи.

Специфіка референтності полягає в тому, що спрямованість індивіда на значущий для нього об´єкт реалізується з урахуванням того, як на це зреагують авторитетні для нього члени малої групи. Приклад: якщо пропозицію прогуляти лекцію висуває студент, який має середній статус в групі, то він завжди намагається врахувати позицію референтної особи чи навіть референтної групи.

Референтна група — реальна або умовна група, з якою група співвідносить свої дії як з еталоном і на норми, цінності та оцінки якої вона орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Як правило, референтна група виконує дві функції:

нормативну;

порівняльну.

Нормативна функція проявляється як джерело норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій індивіда. Ця функція відповідає на питання: «Що і як треба робити, щоб референтна група оцінила ваші вчинки позитивно». Порівняльна ж функція виступає в ролі еталона за допомогою якого людина може оцінити себе та інших. Кажучи інакше, ця функція референтної групи відповідає на питання: «Як ви виглядаєте у порівнянні з членами референтної групи». Отже людина звикає оцінювати власну поведінку з точки зору того, наскільки це буде сприйнято авторитетною для неї групою. Референтні групи можна поділити на «позитивні» та «негативні». До «позитивних» референтних груп відносяться ті групи членом яких людина хотіла б бути. До «негативних» груп належать ті з них, з якими людина прагне уникнути будь якої схожості. Наприклад: коли батьки погрожують підліткові, що коли він виросте, то стане схожим на якогось бомжа з вулиці. Інколи в ролі членів референтної групи виступають представники умовної референтної групи (герої улюблених книжок, кінофільмів, ведучи популярних телепрограм, дискжокеї FM-радіо). Під час будь-якого контакту треба врахувати можливість того, що референтні для одного індивіда групи мають протилежне значення для іншого. Типовий приклад -так званий «конфлікт поколінь». В цьому разі, батьки посилаються на точку зору референтної (для себе) групи, не враховують нереферентності цієї групи для своїх дітей. Що цікаво, що ці ж діти, виступаючи руйнаторами батьківського стилю життя, через дванадцять-п´ятнадцять років, вже в ролі батьків прагнутимуть нав´язати своїм дітям нереферентні для них цінності.

Це характерне протиріччя обумовлене наявністю в будь якій малій групі (а не тільки в системі «батьки-діти») взаємодії двох тенденцій групової активності: інтеграції та диференціації. В цьому разі, інтеграція — це тенденція, що спрямована на зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та впорядкування міжособистісних стосунків. Ця тенденція є головною умовою збереження єдності групи у відповідності з певними нормами поведінки для тих, хто в неї входить. Тоді як друга тенденція, що носить назву диференціації, проявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових та емоційних стосунків в малій групі. Члени малої групи неусвідомлено присвоюють певні рейтинги своїм колегам. З ким з них вони будуть спілкуватися частіше і з яких питань, а з ким — лише вимушено. В цьому разі людина звертає увагу на функціональні ролі та психологічний статус своїх партнерів по спілкуванню. Диференціація є стимулом для розвитку групи, але в той же час, занадто посилившись, може призвести до порушення дружних стосунків, що були притаманні членам неформальної групи. Не будемо забувати, що неформальні групи об´єднуються за умов взаємного тяжіння індивідів один до одного. Коли ж дружні стосунки погіршуються, група має багато шансів припинити своє існування. Співіснування цих протилежних тенденцій обумовлює нерівномірність процесу розвитку групи, що передбачає можливість «сходження» групи на більш високий рівень розвитку і, в той же час, містить в собі можливість деградації групи.

Реферат Референтна група та її місце в сучасному житті людини

Реферат на тему:

Реферат на тему:

“Референтна група та її місце

в сучасному житті людини”

РЕФЕРЕНТНА група – це соціальна група, на яку індивід орієнтує своє поведінку. Термін введений в оборот амер. соціопсихологом Г.Хайменом. У якості референтної риси можуть виступати різні соціальні спільності — від родини до класу. Як правило, референтна група стає для індивіда група, до якої він належить зараз, належав у минулому чи хотів би належати в майбутньому. Вибираючи собі референтну групу, індивід враховує такі її характеристики, як спосіб життя, престиж, дохід та ін.

Усі референтні групи поділяються на два типи:

“компаративна” референтна група , тобто група, що представляє собою стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й ін. Поняття компаративної “референтної групи” лягло в основу концепції “відносної депривації”, висунутої амер. соціопсихологом С. Стауффером;

“нормативна” референтна група відіграє регулятивну роль стосовно поводження індивіда. Теорія “нормативної” референтної групи одержала розвиток у роботах А. Стросса і Т. Шибутани, що визначають Р. м. як будь-який колектив, реальний чи уявлюваний, оцінюваний чи високо низько, з до-рим індивід співвідносить своє поводження і майбутнє. Таке розуміння Р. м. має чимало загального з поняттям “узагальнений інший”, що знайшло широке застосування в роботах амер. соціопсихолога Дж. Міда. Відповідно до його теорії, прагнучи знайти внутр. єдність, інтегрувати в єдине ціле своє мозаїчне “я”, людина співвідносить себе з опред. соціальною групою. Дж. Мід представив розвиток індивіда як процес, що складається з трьох фаз:

“проста ігрова фаза”, коли індивід засвоює роль одного іншого;

(2) “складна ігрова” фаза, у до-рій індивід асимілює ролі й установки декількох інших; (3) фаза “узагальнений інший”, що настає тоді, коли індивід ідентифікує себе з усією спільністю

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

Соціально – психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз’єднання групи.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

— первинні та вторинні;

— формальні і неформальні;

— групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”.

В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами.

Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію


Референтна група – це

а) цільова аудиторія при опитуванні;

б) частина цільового сегмента, яка першою сприймає певний товар;

в) група людей, яка своїм стилем життя, споживацькою поведінкою впливає на процес прийняття рішення щодо купівлі іншими людьми;

г) група референтів, які проводять вторинні маркетингові дослідження.

5. Коли аналізується соціально-культурне середовище, маркетингом завжди вивчаються такі його елементи:

а) мова, релігія, система громадянства, ритуали, референтні органи;

б) референтні групи, робота та дозвілля, сім’я, освіта, мова, релігія;

в) освіта, мова, соціальні інститути, структура влади, сім’я.

6. Моноактивні, поліактивні та реактивні культури Р.Льюіс виділяє за критерієм:

а) соціальної активності нації;

б) організації часу та його використання;

в) інтравертності – екстравертності.

7. На процес прийняття рішення споживачем впливають такі імпульси культури:

а) історія, релігія, сім’я, мова, освіта, мистецтво;

б) мораль, символи, правила поведінки, звичаї, знання;

в) історія, релігія, сім’я, мова, звичаї, правила поведінки.

8. Культури, в яких прийнято планувати своє життя, складати розклади, організовувати діяльність у певній послідовності, займатися тільки однією справою, в даний момент є:

а) моноактивними;

б) поліактивними;

в) реактивними.

9. Динамічні, легкі у спілкуванні народи, які звикли робити багато справ одразу, планувати їх черговість не за розкладом, а за ступенем відносної привабливості, значення того чи іншого заходу, в даний момент є:

а) реактивними;

б) моноактивними;

в) полі активними.

10. Культури, в яких діяльність організовується не за суворим і незмінним планом, а залежно від мінливого контексту, як реакція на ці зміни, є:

а) реактивними;

б) моноактивними;

в) полі активними.

11. Зіставлення чинників соціально-культурного середовища досліджуваної країни з відповідними параметрами національного середовища з метою пошуку спільних рис та суттєвих відмінностей, які необхідно враховувати в міжнародній маркетинговій діяльності, — це:

а) порівняльний метод вивчення соціально-культурного середовища;

б) ідентифікаційний метод вивчення соціально-культурного середовища;

в) критеріальний метод вивчення соціально-культурного середовища.

12.Як критерії в крос-культурному дослідженні соціально-культурного середовища використовуються:

а) інтравертність – екстравертність, демократизм – авторитаризм, індивідуалізм – колективізм;

б) ВВП на душу населення; рівень медичного обслуговування; розвинутість соціальної інфраструктури;

в) релігія, мова, система цінностей суспільства, освіта, сім’я, референтні групи.

13.До моноактивних культур належать:

а) аргентинці, бразильці, чилійці, єменці, французи;

б) норвежці, датчани, англійці, німці, американці;

в) швейцарці, японці, німці, корейці, французи.

14.Представниками поліактивних культур є:

а) італійці, американці, колумбійці, чехи;

б) іспанці, португальці, греки, бразильці, катарці;

в) кіпріоти, філіппінці, австралійці.

15.Типовими представниками реактивних культур є:

а) італійці, іспанці, португальці;

б) канадці, американці, австралійці;

в) фінни, японці, китайці.

Психологічна й духовна складові здоров’я (І)

Запитання 1

Які твердження щодо самореалізації є правильним?

варіанти відповідей

Особистість — це сукупність соціальних властивостей людини, що не змінюється впродовж всього життя.

Для формування особистості надзвичайно важливою є самоорганізація.

До складових самореалізації і життєвого самовизначення належать професійна самореалізація, соціальна самореалізація, творча самореалізація.

Самореалізація не проявляється в діяльності, оскільки людина не проявляє себе в реальному світі

Запитання 2

Референтна група — це…

варіанти відповідей

усі наші однолітки

люди, думка яких для нас є важливою

люди, думка яких для нас не є важливою

Запитання 3

Стійке ототожнення себе з будь-якою соціальною групою, прийняття її цілей, інтересів, цінностей і норм спілкування — це…

варіанти відповідей

Самореалізація

Самоідентифікація

Запитання 4

Які твердження щодо життєвого самовизначення і його складових є правильним?

варіанти відповідей

Самовизначення передбачає опанування підлітком різних міжособистісних і соціальних ролей.

Життєве самовизначення пов’язане з пошуком сенсу свого життя, вибором вибором стилю й стратегії життя.

Самовизначення передбачає лише вибір професії.

Підліткові не потрібно замислюватися про своє майбутнє та необхідність самовизначення.

Запитання 5

Процес виявлення у людини схильностей до певного виду діяльності — це…

варіанти відповідей

Професіограма

Профорієнтація

Рентгенограма

Запитання 6

Люди схильні до професій типу «Людина-Людина» :

варіанти відповідей

Легко ( без внутрішньої скутості) спілкуються з новими людьми

Охоче й довго можуть майструвати ( або лагодити, шити, в’язати)

Намагаються надати навколишньому середовищу краси ( кажуть, що це мені вдається)

Охоче й постійно доглядають за рослинами (тваринами)

Запитання 7

Які твердження щодо саморегуляції і методів самоконтролю є правильними?

варіанти відповідей

Саморегуляція неможлива без вольових зусиль.

До методів самоконтролю належать: самоспостереження й самоаналіз.

Самоконтроль не передбачає емоційного контролю і самоконтролю поведінки.

Саморегуляція не залежить від вольових зусиль.

Запитання 8

Які твердження щодо вміння вчитися є правильними?

варіанти відповідей

Процес навчання та відповідальність за нього — це суто особиста справа людини.

Піраміда ефективного навчання свідчить про те, що середній відсоток засвоєння навчального матеріалу на лекції становить 50%, а під час дискусії в групі — 10%.

Кінестетики сприймають діяльність насамперед за допомогою відчуттів, дотику, смаку й нюху.

Нові знання не пов’язують із загальною системою засвоєних знань.

Запитання 9

До інтелектуальних рис характеру належить:

варіанти відповідей

самостійність

дисциплінованість

Запитання 10

Які твердження щодо життєвих цінностей, морального розвитку особистості й самовиховання характеру є правильними?

варіанти відповідей

Характер людини формується під безпосереднім впливом життєвих цінностей.

Життєві цінності не впливають на суб’єктивну оцінку якості власного життя.

Самовиховання характеру відбувається протягом усього життя й здійснюється поетапно.

Характер людини формується до 7 років життя.

Запитання 11

Які прийоми ефективного навчання необхідно використовувати у підготовці до ДПА?

варіанти відповідей

Зводити великий обсяг інформації в зручну й зрозумілу форму — таблиці, схеми тощо.

Послідовно переходити від теоретичних знань до їх використання для розв’язування завдань

Не дотримуватися критеріїв зв’язаності й практичності застосування.

Не зациклюватися на словах, що визначають поняття, не вживати слів, значення яких ви не розумієте

Запитання 12

Які з ознак самовиховання характеру виділяють психологи:

варіанти відповідей

Систематична й результативна робота із самовиховання.

Життєві ситуації негативного впливу, що зміцнюють характер

Уміння самостійно ставити перед собою мету щодо вдосконалення свого характеру.

Чинити тиск, проявляти емоції, йти за течією.

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

Створити тест

Натисніть «Подобається», щоб слідкувати за оновленнями на Facebook

6.1E: Референс-группы — социальные науки LibreTexts

  1. Последнее обновление
  2. Сохранить как PDF
  1. Ключевые слова
  2. Ключевые слова

Цели обучения

  • Объясните назначение референтной группы

Теория социального сравнения основана на убеждении, что в людях есть стремление получить точные самооценки.Люди оценивают свое собственное мнение и определяют себя, сравнивая себя с другими. Одним из важных понятий в этой теории является референтная группа. Контрольная группа относится к группе, с которой сравнивают человека или другую группу. Социологи называют любую группу, которую люди используют в качестве стандарта для оценки себя и своего поведения, референтной группой.

Контрольные группы используются для оценки и определения характера данного человека или других групп, характеристик и социологических атрибутов.Это группа, к которой человек относится или стремится связать себя психологически. Референтные группы становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее опыта, восприятия, познания и представлений о себе. Это важно для определения личности, взглядов и социальных связей человека. Эти группы становятся основой для сравнения или противопоставления, а также для оценки внешнего вида и характеристик.

Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой он стремится.Референтные группы выступают в качестве системы отсчета, к которой люди всегда обращаются для оценки своих достижений, выполнения своей роли, стремлений и амбиций. Контрольная группа может быть как из группы членства, так и группы, не входящей в группу.

Рисунок \ (\ PageIndex {1} \): Контрольная группа : Контрольные группы предоставляют ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик. Они становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее переживаний, восприятий, познания и представлений о себе.

Примером референтной группы является группа людей с определенным уровнем достатка. Например, человек в США с годовым доходом в 80 000 долларов США может считать себя богатым, если сравнивать себя с теми, кто находится в средней группе доходов, которые зарабатывают примерно 32 000 долларов в год. Если, однако, тот же человек считает, что соответствующая референтная группа — это те, кто входит в 0,1% лучших домохозяйств в США, которые зарабатывают 1,6 миллиона долларов или более, тогда доход этого человека в размере 80 000 долларов будет делать его или ее довольно бедным.

Ключевые моменты

  • Теория социального сравнения утверждает, что люди используют сравнения с другими, чтобы получить точную самооценку и научиться определять себя. Референтная группа — это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.
  • Референтные группы обеспечивают ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик.
  • Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой он стремится.

Ключевые термины

  • самоидентичность : многомерная конструкция, которая относится к восприятию человеком «себя» по отношению к любому количеству характеристик, таких как академические и неакадемические, гендерные роли и сексуальность, расовая идентичность и многие другие.
  • социальная роль : это набор взаимосвязанных моделей поведения, прав и обязанностей, концептуализированных участниками в социальной ситуации.
  • контрольная группа : это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.

Что такое референтная группа в социологии?

Референтная группа — это совокупность людей, которых мы используем в качестве эталона сравнения для самих себя, независимо от того, принадлежим ли мы к этой группе. Мы полагаемся на референтные группы, чтобы понять социальные нормы, которые затем формируют наши ценности, идеи, поведение и внешний вид. Это означает, что мы также используем их для оценки относительной ценности, желательности или целесообразности этих вещей.

Как мы относимся к нормам и принимаем их

Понятие референтной группы — одно из самых основных в социологии.Социологи считают, что наши отношения с группами и обществом в целом формируют наши индивидуальные мысли и поведение. То, как мы относимся к референтным группам, играет ключевую роль в том, как социальные группы и общество оказывают на нас как на людей социальную силу. Обращаясь к референтным группам — будь то раса, класс, пол, сексуальность, религия, регион, этническая принадлежность, возраст или локализованные группы, определяемые, в частности, районом или школой — мы видим нормы и доминирующие ценности, и мы выбираем либо принять и воспроизвести их в наших собственных мыслях, поведении и взаимодействиях с другими; или мы отвергаем и опровергаем их, думая и действуя способами, которые отрываются от них.

Принятие норм референтной группы и их самовыражение — вот то, как мы достигаем важных связей с другими, которые приводят к общественному признанию, — поступая так, мы «вписываемся» и обретаем чувство принадлежности. И наоборот, тех из нас, кто либо не может, либо предпочитает не принимать и выражать нормы референтных групп, которых от нас ждут, могут рассматривать как изгоев, преступников или, в других случаях, революционеров или законодателей моды.

Конкретные типы норм референсной группы

Выражение норм и поведения референтной группы через потребление — один из наиболее очевидных примеров этого явления.Выбирая, например, одежду для покупки и ношения, мы обычно обращаемся к тем, кто нас окружает, например к друзьям или сверстникам, коллегам или к группам стилистических ориентиров, таким как «преппи», «хипстер» или «трещотка» и другие. . Мы оцениваем, что является нормальным и ожидаемым, обращая внимание на нашу референтную группу, а затем воспроизводим эти нормы в нашем собственном потребительском выборе и внешнем виде. Таким образом, коллектив влияет на наши ценности (что круто, красиво или уместно) и наше поведение (что мы покупаем и как одеваемся).

Гендерные нормы — еще один наглядный пример того, как референтные группы формируют наши мысли и поведение. С юных лет мальчики и девочки получают как явные, так и неявные сообщения от окружающих и из средств массовой информации, которые диктуют нормы поведения и внешнего вида. По мере того, как мы растем, референтные группы формируют наши привычки ухода за собой в зависимости от пола (бритье и другие методы удаления волос, прически и т. Д.), Как мы взаимодействуем с другими людьми в зависимости от их пола, как мы физически ведем себя и держим свое тело и какие роли мы выполняем в наших личных отношениях с другими (например, как быть «хорошей» женой или мужем, сыном или дочерью).

Осознаем мы это или нет, но мы обращаемся к множеству референтных групп, которые ежедневно формируют наши мысли и поведение.

справочных групп по маркетингу: определение, типы и примеры — видео и стенограмма урока

Типы справочных групп

Справочные группы можно разделить на два основных типа:

  • Нормативная справочная группа влияет на ваши нормы, отношения и ценности посредством прямого взаимодействия.Примеры ваших нормативных справочных групп включают ваших родителей, братьев и сестер, учителей, сверстников, единомышленников и друзей.
  • Сравнительная референтная группа — это группа людей, с которыми вы сравниваете себя и которые, возможно, стремитесь быть похожими. Примеры включают знаменитостей и героев.

Применение в маркетинге и примеры

Маркетологи используют справочные группы, чтобы повысить доверие к продуктам и услугам и помочь убедить потенциальных клиентов приобрести продукт.Поддержка продуктов знаменитостей — обычная стратегия, используемая для продажи продуктов. Точно так же маркетологи могут создавать рекламу, подразумевающую, что ваша нормативная справочная группа предпочитает определенный продукт или услугу. Давайте посмотрим на несколько примеров.

Ваш ребенок хочет стать профессиональным баскетболистом и практически поклоняется определенному профессиональному баскетболисту. Спортивный герой вашего сына подрабатывает продавцом в спортивной компании, которая продает обувь, одежду и снаряжение.Ваш сын умоляет вас купить обувь, одежду и снаряжение, рекомендованные его героем, потому что он хочет быть как профессионал.

Вам нравится играть на скрипке, и ваш любимый концертный скрипач рекомендует конкретную скрипку, произведенную определенным производителем. Вы решаете, что художник должен знать, что делает, поэтому приобретаете одобренный тип и бренд.

Вы заядлый охотник и участвуете в соревнованиях по стрельбе. Вы ищете новую винтовку для соревнований и видите одобрение конкретной марки спортивной винтовки от U.С. Армейский снайпер. Вы решаете, что снайпер должен знать, какой продукт лучше, и вы хотите быть не хуже него, поэтому вы покупаете винтовку.

Ваш ребенок видит рекламу, в которой разные группы детей его возраста играют в одну и ту же видеоигру и прекрасно проводят время. Он хочет, чтобы вы купили игру, потому что, если такие дети, как он, наслаждаются игрой, он тоже получит удовольствие.

Краткое содержание урока

Контрольная группа состоит из людей или групп, которые влияют на ваше мнение, убеждения и поведение.Нормативная справочная группа включает людей или группы, с которыми вы напрямую взаимодействуете и которые влияют на ваши нормы, отношения, ценности и поведение. Сравнительные референтные группы — это люди, такие как знаменитости и герои, на которых мы стремимся быть похожими. Маркетологи используют референтные группы, чтобы убедить вас купить продукт или воспользоваться услугой посредством одобрения продукта или рекламы, подразумевающей, что референтная группа предпочитает ваш продукт другому продукту.

Ключевые термины

Контрольная группа — группа людей, в которую входят лица или группы, которые влияют на наши мнения, убеждения, отношения и поведение

Нормативная контрольная группа — влияет на ваши нормы, отношения и ценности посредством прямого взаимодействия

Сравнительный контрольная группа — группа людей, с которыми вы сравниваете себя и можете стремиться быть похожими на

Результаты обучения

После этого урока проверьте, можете ли вы:

  • Определите контрольную группу
  • Различать два основных типа референтных групп
  • Определите примеры ваших собственных референтных групп
  • Объясните важность референтных групп в маркетинге

Справочная группа по социологии: определение, примеры и типы — видео и стенограмма урока

Неформальные и формальные справочные группы

Большинство справочных групп — это неформальные справочные группы , что означает, что они основаны на общих интересах и целях членов группы.Неформальные группы не имеют определенной цели. Члены группы взаимодействуют на очень личном уровне. Примеры неформальных референтных групп:

  • Семьи
  • Группа местных мам
  • Группы аналогов

Формальные референтные группы имеют конкретную цель или миссию. У них также есть определенная структура и руководящие должности. Примеры официальных референтных групп:

  • Профсоюзы
  • Mensa, общество людей с высоким IQ
  • Матери против вождения в нетрезвом виде (MADD)

Референтные группы по членству и отказ от ответственности

Референтные группы по членству — это те референтные группы, к которым мы не только принадлежим, но и согласны с ними в отношении взглядов, норм и поведения.Предположим, Кэрол замужняя женщина. Если Кэрол идентифицирует и соглашается с отношениями и поведением других замужних женщин в ее районе и полагается на них как на способ сравнения и изменения своих собственных взглядов и поведения, то она является частью референтной группы членства.

Референтные группы, отказывающиеся от ответственности — это группы, к которым мы принадлежим, но не согласны с ними в отношении отношения, социального поведения и поведения. Предположим, у Кэрол напряженная карьера и она не хочет детей. Кэрол считает, что замужние женщины в ее районе считают, что все замужние женщины должны оставаться дома и иметь хотя бы одного ребенка.В этом случае замужние женщины в ее районе являются отрицательной контрольной группой.

Референтные группы с желанием и избеганием

Нам не обязательно принадлежать к референтной группе, чтобы она имела на нас влияние. Целеустремленная референтная группа — это группа, к которой мы не принадлежим, но надеемся, что будем принадлежать ей в будущем. Предположим, Джим — старшеклассник, который подает заявление в колледж в надежде стать профессиональным психологом. Он мог бы использовать авторитетных профессиональных психологов в качестве желательной справочной группы, чтобы определить, на какие программы он должен поступать, какой должна быть его основная специализация и в какие общества ему следует вступить.

Избегающая референтная группа , также известная как диссоциативная референтная группа , — это группа, к которой мы не принадлежим и не одобряем в отношении отношений, ценностей и поведения. Предположим, что Джим знает, что в неблагополучном районе города есть банда. Джим держится подальше от известных членов банды, избегает посещений этой части города и не участвует ни в одной деятельности, в которой участвуют члены банды. В этом примере банда выступает в качестве группы избегания.

Резюме урока

Контрольные группы — это те группы, с которыми мы сравниваем себя. Референтные группы, к которым мы принадлежим:

  • Неформальные или формальные
  • Членство или отказ от ответственности

Неформальные справочные группы основаны на общих интересах и целях членов группы. Официальные референтные группы имеют конкретную цель или миссию. Референтные группы по членству — это группы, к которым мы не только принадлежим, но и согласны в отношении взглядов, норм и поведения. Референтные группы, отказывающиеся от ответственности — это группы, к которым мы принадлежим, но не согласны с ними в отношении отношения, социального поведения и поведения.

Референтные группы, к которым мы не принадлежим, могут быть:

  • Желательные или диссоциативные

Желаемая референтная группа — это группа, к которой мы не принадлежим, но мы надеемся, что будем принадлежать ей в будущем. Диссоциативная референтная группа — это группа, к которой мы не принадлежим и не одобряем в отношении отношений, ценностей и поведения.

Итак, в следующий раз, когда вы обнаружите, что сравниваете свой вес с показателями супермоделей, которых видите по телевизору, помните, что это, возможно, не лучшая контрольная группа для вас.

Результаты обучения

Когда вы закончите видео, ваша цель должна быть следующей:

  • Объясните, что такое контрольная группа, используя примеры
  • Различия между неформальными референтными группами и формальными референтными группами
  • Определите контрольную группу членства и контрольную группу отказа
  • Обсуждение референтных групп, стремящихся и избегающих, и их влияние

Что такое референс-группы в маркетинге

Немногие решения принимаются в вакууме.Где мы живем, где работаем, автомобили, которые мы водим, и зубная паста, которую мы часто используем, — это результат того, что мы слышим и с кем разговариваем. Возможно, это не получено с научной точки зрения, но неофициальная информация сильно влияет на наш выбор.

Поэтому логично предположить, что компании будут продавать товары и услуги, основываясь на чертах характера тех, с кем мы разделяем нашу жизнь. Это могут быть коллеги, одноклассники или соседи. Точно так же они могут быть друзьями из спортзала, товарищами по ассоциации или любимыми знаменитостями.Если мы сможем идентифицировать себя с ними, их можно будет считать контрольной группой.

Определение справочных групп

Профессор маркетинга Ларс Пернер из Университета Южной Калифорнии утверждает, что отождествление с референтной группой определяют три фактора. Например, есть люди, которыми мы можем восхищаться или стремиться быть похожими на них.

К ним относятся кинозвезды, элитные спортсмены и представители государственной власти. Мы можем их не знать, но мы все равно следуем им. Другие ближе к нашей орбите, например, люди, с которыми мы общаемся из-за того, что у нас общего: возрастные группы, религиозные верования и политическая принадлежность.

Наконец, референтные группы определяются на основе разобщения. Например, многие подростки активно стремятся идентифицировать себя помимо родительских связей. Точно так же люди, не участвующие в голосовании, воздерживаются от гражданского участия, потому что они чувствуют себя отчужденными от господствующей политической системы. Стремление, ассоциация и диссоциация вносят свой вклад в профиль потребителя.

Их цель

Справочные группы помогают людям ориентироваться в финансовых решениях, отношениях, воспитании детей, отдыхе и во многих других аспектах жизни.Давление со стороны сверстников, безусловно, может быть отрицательным, но может быть и положительным.

Справочные группы также помогают предприятиям, рекламодателям и социологам лучше определять модели поведения при продаже продуктов или разработке политики. Показательный пример: компания, продающая жевательный табак, с большей вероятностью разместит рекламу в охотничьем журнале, чем в городском периодическом издании, посвященном ночной жизни, потому что ее клиентами и потенциальными клиентами, как правило, являются сельские мужчины среднего возраста.

Типы групп

Референтные группы можно разделить на разные категории.Ключевое различие заключается между формальными и неформальными референтными группами, первые состоят из клубов, организаций и религиозных объединений, а вторые часто состоят из друзей или коллег. В некоторых случаях референтная группа может быть так называемым лидером общественного мнения, например рок-звездой или известным политиком, который привлекает преданных.

Группы также можно разделить на первичный и вторичный статус, в зависимости от того, какое влияние они оказывают на данного человека. Другие парадигмы включают информационные, нормативные и идентификационные справочные группы.Информационные группы основаны на полученных знаниях; нормативный, соответствует ожиданиям, например, когда сотрудники компании соблюдают дресс-код; и идентификация по желанию принадлежать.

Принадлежность к референтной группе может быть по выбору, по необходимости или просто по рождению. Люди являются социальными животными и, вероятно, всегда будут сгруппированы и классифицированы. Эти группы могут направлять участников в намечении их жизненного пути. В то же время они могут помочь другим понять и предсказать будущее поведение.

Контрольная группа — IResearchNet

Контрольная группа — это любая группа, которую люди используют в качестве точки сравнения для формирования своих собственных взглядов, ценностей, убеждений и поведения. Например, новые студенты колледжа могут использовать старших (и, предположительно, более мудрых) студентов колледжа в качестве контрольной группы, чтобы сформировать свое отношение к политике, какую одежду надеть, сколько алкоголя пить, какую музыку слушать, в какие рестораны посещать и скоро. В одном классическом исследовании студентки колледжа, посещавшие Беннингтон-колледж в Вермонте в период с 1935 по 1939 год, сообщили о своих политических взглядах.Эти женщины происходили из политически консервативных, богатых семей, которые могли позволить себе отправить своих дочерей в частный колледж во время Великой депрессии. В Беннингтоне эти женщины встретили преподавателей и старших студентов, которые были гораздо более либеральны в политическом плане, чем их родители. Новые студенты использовали этих преподавателей и старшеклассников (а не их родителей) в качестве контрольной группы для определения своих политических взглядов. Студенты, участвовавшие в исследовании, последовательно голосовали против политической идеологии своих семей даже 50 лет спустя.

Люди также используют референтные группы для оценки других людей. Например, студент может посчитать профессора неразумным. Это суждение делается не в сравнении со всем населением (относительно которого этот профессор может быть довольно умным), а, скорее, в сравнении с другими профессорами (относительно которых этот профессор может быть не очень умным). При оценке членов стереотипных групп люди склонны использовать членов этой группы, а не население в целом, в качестве контрольной группы.

Наконец, люди используют референтные группы для самооценки. Когда люди пытаются самосовершенствоваться, они склонны сравнивать себя с другими людьми, которые менее квалифицированы, чем они. Когда люди пытаются получить точное представление о своих способностях, они склонны сравнивать себя с другими людьми, которые более квалифицированы, чем они.

Хотя люди используют разные референтные группы для разных целей, они, вероятно, не осознают, что делают это. Сравнение с разными референтными группами происходит в основном на бессознательном уровне.

Эффект контрольной группы может вызвать серьезные проблемы при разработке исследователями психологических анкет. Например, анкеты, предназначенные для измерения независимости людей, спрашивая их, насколько независимо они чувствуют себя или ведут себя, не работают в разных культурах. Это связано с тем, что поведение, которое считалось бы независимым в коллективистских обществах (например, Япония, Китай), будет считаться гораздо менее независимым в индивидуалистических обществах (например, США, Западная Европа).Однако человек, заполняющий анкету с вопросом о том, насколько человек согласен с утверждением «Я склонен действовать независимо», думает не о том, насколько он или она независим по отношению к другим людям в целом, а скорее по сравнению с другими людьми в их общество.

Ссылки:

  1. Heine, S. J., Lehman, D. R., Peng, K., & Greenholtz, J. (2002). Что плохого в межкультурном сравнении субъективных шкал Лайкерта? Эффект контрольной группы. Журнал личности и социальной психологии, 82 (6), 903-918.
  2. Шериф М. и Шериф К. В. (1964), Референтные группы: Исследование соответствия и отклонений подростка. Нью-Йорк: Харпер и Роу.

типов социальных групп | Безграничная социология

Природа групп

Социальная группа — это два или более человека, которые взаимодействуют друг с другом, обладают схожими характеристиками и все вместе обладают чувством единства.

Цели обучения

Сопоставьте концепцию социальной группы, основанную на социальной сплоченности, с концепцией социальной идентичности

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Социальная группа демонстрирует определенную степень социальной сплоченности и представляет собой нечто большее, чем просто собрание или совокупность индивидов.
  • Социальная сплоченность может быть сформирована за счет общих интересов, ценностей, представлений, этнического или социального происхождения и родственных связей, среди других факторов.
  • Подход социальной идентичности постулирует, что необходимые и достаточные условия для формирования социальных групп — это осознание того, что индивид принадлежит к группе и признан ее членом.
  • Подход социальной идентичности постулирует, что необходимые и достаточные условия для формирования социальных групп — это осознание принадлежности индивида к группе и ее признания в качестве члена.
Ключевые термины
  • социальная группа : совокупность людей или животных, которые разделяют определенные характеристики, взаимодействуют друг с другом, принимают ожидания и обязательства как члены группы и разделяют общую идентичность.
  • Подход социальной идентичности : Постулирует, что необходимым и достаточным условием для формирования социальных групп является осознание принадлежности к общей категории.
  • Подход социальной сплоченности : Больше, чем просто собрание или совокупность людей, таких как люди, ожидающие на автобусной остановке, или люди, стоящие в очереди.

В социальных науках социальная группа — это два или более человека, которые взаимодействуют друг с другом, имеют схожие характеристики и обладают коллективным чувством единства. Это очень широкое определение, так как оно включает группы любого размера, от диад до целых обществ. Общество можно рассматривать как большую группу, хотя большинство социальных групп значительно меньше. Общество также можно рассматривать как людей, которые взаимодействуют друг с другом, разделяя общие черты, относящиеся к культуре и территориальным границам.

Социальная группа демонстрирует определенную степень социальной сплоченности и представляет собой нечто большее, чем просто собрание или совокупность индивидов, таких как люди, ожидающие на автобусной остановке или люди, стоящие в очереди. Общие характеристики членов группы могут включать интересы, ценности, представления, этническое или социальное происхождение и родственные связи. Один из способов определить, можно ли считать группу людей группой, состоит в том, используют ли люди, принадлежащие к этой коллекции, самоотносящееся местоимение «мы»; использование «мы» для обозначения группы людей часто подразумевает, что эта коллекция мыслит себя как группа.Примеры групп включают: семьи, компании, круги друзей, клубы, местные отделения братств и женских клубов, а также местные религиозные общины.

Известный социальный психолог Музафер Шериф сформулировал техническое определение социальной группы. Это социальная единица, состоящая из ряда людей, взаимодействующих друг с другом в отношении:

  1. общие мотивы и цели;
  2. принятое разделение труда;
  3. установленных статусных отношений;
  4. принятых норм и ценностей в отношении вопросов, относящихся к группе; и
  5. разработка принятых санкций, таких как повышение и наказание, когда нормы были соблюдены или нарушены.

Явным контрастом с определением социальных групп, основанным на социальной сплоченности, является перспектива социальной идентичности, которая опирается на идеи, сделанные в теории социальной идентичности. Подход социальной идентичности постулирует, что необходимыми и достаточными условиями для формирования социальных групп является «осознание членства в общей категории» и что социальная группа может быть «с пользой концептуализирована как ряд индивидов, которые усвоили членство в той же социальной категории, что и компонент их Я-концепции.Говоря иначе, в то время как подход социальной сплоченности предполагает, что члены группы будут спрашивать: «Кто меня привлекает? «Перспектива социальной идентичности предполагает, что члены группы просто спросят:« Кто я? ”

Подход социальной идентичности : Объяснительные профили социальной идентичности и теорий самокатегоризации.

Сотрудники правоохранительных органов : Сотрудник правоохранительных органов — это социальная категория, а не группа. Однако сотрудники правоохранительных органов, которые работают на одном участке и регулярно встречаются, чтобы спланировать свой день и работать вместе, будут считаться частью группы.

Первичные группы

Основная группа — это обычно небольшая социальная группа, члены которой разделяют близкие, личные, прочные отношения.

Цели обучения

Перечислите не менее трех определяющих характеристик первичной группы

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Для первичных групп характерны забота друг о друге, совместная деятельность и культура, а также длительные периоды времени, проведенные вместе. Они психологически успокаивают и очень влияют на развитие личности.
  • Семьи и близкие друзья являются примерами основных групп.
  • Цель первичных групп — это на самом деле сами отношения, а не достижение какой-то другой цели.
  • Концепция первичной группы была введена Чарльзом Кули в его книге « Социальная Организация : Исследование большого разума ».
Ключевые термины
  • Близкие друзья : Это примеры первичных групп.
  • группа : Ряд вещей или лиц, находящихся в некоторой связи друг с другом.
  • связь : соединение или ассоциация; состояние родства.

Социологи различают два типа групп в зависимости от их характеристик. Первичная группа — это обычно небольшая социальная группа, члены которой разделяют близкие, личные, прочные отношения. Эти группы отличаются заботой друг о друге, общими занятиями и культурой, а также длительными периодами времени, проведенными вместе.Цель первичных групп — это на самом деле сами отношения, а не достижение какой-то другой цели. Семьи и близкие друзья являются примерами основных групп.

Чарльз Кули

Концепция первичной группы была введена Чарльзом Кули, социологом из Чикагской школы социологии, в его книге Социальная организация: исследование большого разума (1909). Первичные группы играют важную роль в развитии личности. Кули утверждал, что влияние первичной группы настолько велико, что люди цепляются за первичные идеалы в более сложных ассоциациях и даже создают новые первичные группы внутри формальных организаций.В этом смысле он рассматривал общество как постоянный эксперимент по расширению социального опыта и координации разнообразия. Поэтому он проанализировал действие таких сложных социальных форм, как формальные институты и системы социальных классов, а также тонкий контроль общественного мнения.

Функции первичных групп

Первичная группа — это группа, в которой человек обменивается неявными элементами, такими как любовь, забота, забота, поддержка и т. Д. Примерами таких групп могут быть семейные группы, любовные отношения, группы кризисной поддержки и церковные группы.Отношения, складывающиеся в первичных группах, часто бывают длительными и имеют самоцель. Они также часто психологически успокаивают вовлеченных лиц и служат источником поддержки и ободрения.

Чарльз Кули : Концепция первичной группы была введена Чарльзом Кули, социологом из Чикагской школы социологии, в его книге «Социальная организация: исследование большого разума» (1909).

Семьи как социальные группы : Эта семья 1970-х годов может быть примером первичной группы.

Вторичные группы

Вторичные группы — это большие группы, отношения которых безличны и ориентированы на достижение цели; их отношения временны.

Цели обучения

Обозначьте основные различия между первичными и вторичными группами

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Различие между первичными и вторичными группами было первоначально предложено Чарльзом Кули. Он назвал их «вторичными», потому что они, как правило, развиваются в более позднем возрасте и гораздо реже влияют на личность, чем первичные группы.
  • Вторичные отношения предполагают слабые эмоциональные связи и недостаточное личное знание друг друга. В отличие от основных групп, второстепенные группы не ставят перед собой цель поддерживать и развивать отношения сами по себе.
  • Вторичные группы включают группы, в которых обмениваются явные товары, такие как рабочая сила за заработную плату, услуги за платежи и т. Д. Они также включают университетские классы, спортивные команды и группы сотрудников.
Ключевые термины
  • основная группа : Обычно это небольшая социальная группа, члены которой разделяют близкие, личные, прочные отношения.Эти группы отличаются заботой друг о друге, общими занятиями и культурой, а также длительными периодами времени, проведенными вместе.
  • группа : Ряд вещей или лиц, находящихся в некоторой связи друг с другом.
  • Вторичные группы : Это большие группы, отношения между которыми безличны и ориентированы на достижение цели.

В отличие от первых групп, второстепенные группы — это большие группы, отношения которых безличны и ориентированы на достижение цели. Люди во вторичной группе взаимодействуют на менее личном уровне, чем в первичной группе, и их отношения, как правило, временные, а не продолжительные.Некоторые второстепенные группы могут длиться много лет, хотя большинство из них краткосрочны. Такие группы также начинаются и заканчиваются с очень небольшим значением в жизни вовлеченных людей.

Вторичные отношения предполагают слабые эмоциональные связи и недостаточное личное знание друг друга. В отличие от основных групп, второстепенные группы не ставят перед собой цель поддерживать и развивать отношения сами по себе.

Чарльз Кули

Различие между первичными и вторичными группами было первоначально предложено Чарльзом Кули.Он назвал группы «первичными», потому что люди часто сталкиваются с такими группами в начале своей жизни, и такие группы играют важную роль в развитии личной идентичности. Вторичные группы обычно развиваются в более позднем возрасте и с меньшей вероятностью будут влиять на личность.

Функции

Поскольку вторичные группы создаются для выполнения функций, роли людей более взаимозаменяемы. Вторичная группа — это группа, частью которой вы решили стать. Они основаны на интересах и занятиях.Там многие люди могут встретить близких друзей или людей, которых они просто назвали бы знакомыми. Вторичные группы — это также группы, в которых обмениваются явные товары, такие как рабочая сила на заработную плату, услуги на платежи и т. Д. Примерами таких групп могут быть занятость, отношения между продавцом и клиентом, врач, механик, бухгалтер и т. Д. Университетский класс, спортивная команда и рабочие в офисе, вероятно, образуют второстепенные группы. Первичные группы могут формироваться внутри вторичных групп по мере того, как отношения становятся более личными и близкими.

Одноклассники как второстепенные группы : Класс учащихся обычно считается вторичной группой.

Врачи как вторичные группы : Отношения между врачом и пациентом — еще один пример вторичных групп.

Входящие и исходящие группы

Ин-группы — это социальные группы, к которым человек чувствует себя принадлежащим, в то время как индивид не идентифицирует себя с чужой группой.

Цели обучения

Вспомните две ключевые особенности предубеждений внутри группы по отношению к чужим

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Внутригрупповой фаворитизм относится к предпочтению и близости к своей внутренней группе по сравнению с чужой или с кем-либо, кто рассматривается как не входящий в группу.
  • Одним из ключевых факторов, определяющих групповые предубеждения, является необходимость повышения самооценки. То есть люди найдут причину, даже самую незначительную, чтобы доказать себе, почему их группа лучше.
  • Межгрупповая агрессия — это любое поведение, направленное на причинение вреда другому человеку, потому что он или она является членом чужой группы, и это поведение рассматривается ее целями как нежелательное.
  • Эффект однородности вне группы — это восприятие членов вне группы как более похожих друг на друга, чем членов внутри группы (например,г., «они похожи; мы разные »).
  • Предубеждение — это враждебное или негативное отношение к людям в отдельной группе, основанное исключительно на их принадлежности к этой группе.
  • Стереотип — это обобщение группы людей, в котором идентичные характеристики присваиваются практически всем членам группы, независимо от фактических различий между членами.
Ключевые термины
  • предвзятость внутри группы : Это относится к предпочтению и близости к своей группе по сравнению с внешней группой или к любому, кто рассматривается как не входящий в группу.
  • Межгрупповая агрессия : Любое поведение, направленное на причинение вреда другому человеку, потому что он или она является членом чужой группы, при этом поведение рассматривается его целями как нежелательное.
  • Внутригрупповое фаворитизм : Это относится к предпочтениям и близости к своей внутренней группе по сравнению с чужой, или к любому, кто рассматривается как не входящий в группу. Это может выражаться в оценке других, связывании, распределении ресурсов и многими другими способами.

В социологии и социальной психологии внутренние и внешние группы — это социальные группы, к которым индивид чувствует себя так, как будто он или она принадлежит как член, или к которым он испытывает презрение, оппозицию или желание соревноваться, соответственно.Люди склонны придерживаться положительного отношения к членам своей группы — явление, известное как внутригрупповая предвзятость. Термин происходит от теории социальной идентичности, которая выросла из работы социальных психологов Анри Тайфеля и Джона Тернера.

Генри Тайфель : Концепции внутри и вне группы происходят из теории социальной идентичности, которая выросла из работы социальных психологов Анри Тайфеля и Джона Тернера.

Внутригрупповой фаворитизм относится к предпочтению и близости к своей внутренней группе по сравнению с внешней группой или кем-либо, кто рассматривается как не входящий в группу.Это может выражаться в оценке других, связывании, распределении ресурсов и многими другими способами. Ключевым понятием для понимания предубеждений внутри / вне группы является определение психологического механизма, который управляет предубеждением. Одним из ключевых факторов, определяющих групповые предубеждения, является необходимость повышения самооценки. То есть люди найдут причину, даже самую незначительную, чтобы доказать себе, почему их группа лучше.

Межгрупповая агрессия — это любое поведение, направленное на причинение вреда другому человеку, потому что он или она является членом чужой группы.Межгрупповая агрессия является побочным продуктом внутригрупповой предвзятости, в том смысле, что если убеждения внутри группы оспариваются или если внутри группы чувствуется угроза, то они выражают агрессию по отношению к чужой. Основным мотивом межгрупповой агрессии является восприятие конфликта интересов между внутренней и внешней группой. Оправдание агрессии заключается в дегуманизации чужой группы, потому что чем больше чужая группа дегуманизирована, тем «меньше они заслуживают гуманного обращения, предписанного универсальными нормами».”

Французские стереотипы : предубеждение похоже на стереотип в том смысле, что стереотип — это обобщение группы людей, в которой практически всем членам группы приписываются одинаковые характеристики, независимо от фактических различий между членами.

Эффект однородности вне группы — это восприятие членов вне группы как более похожих друг на друга, чем членов внутри группы, например «Они похожи; мы разные. Эффект внегрупповой однородности был обнаружен с использованием широкого спектра различных социальных групп, от политических и расовых групп до возрастных и гендерных групп.Воспринимающие склонны иметь представление о разнообразии или вариативности членов группы в связи с этими центральными тенденциями или типичными атрибутами этих членов группы. Таким образом, суждения о внегрупповой стереотипности переоцениваются, что подтверждает мнение о том, что стереотипы вне группы являются чрезмерными обобщениями. В эксперименте по проверке однородности внешней группы исследователи обнаружили, что люди других рас воспринимаются более похожими, чем представители своей собственной расы. . Когда белым студентам показывали лица нескольких белых и нескольких чернокожих, они позже более точно распознавали белые лица, которые они видели, и часто ошибочно распознавали черные лица, которых раньше не видели.Противоположные результаты были получены, когда испытуемые состояли из чернокожих.

Предубеждение — это враждебное или негативное отношение к людям в отдельной группе, основанное исключительно на их принадлежности к этой группе. Есть три компонента. Первый — это аффективный компонент, представляющий как тип эмоции, связанный с установкой, так и ее серьезность. Второй — когнитивный компонент, включающий убеждения и мысли, из которых складывается установка. Третий — это поведенческий компонент, связанный с действиями человека: люди не просто придерживаются определенного отношения, но и действуют в соответствии с ним.Предубеждение в первую очередь относится к отрицательному отношению к другим, хотя у человека может быть и положительное предубеждение в пользу чего-либо. Предубеждение похоже на стереотип в том смысле, что стереотип — это обобщение о группе людей, в котором идентичные характеристики присваиваются практически всем членам группы, независимо от фактических различий между членами.

Референтные группы

Социологи называют любую группу, которую люди используют в качестве стандарта для оценки себя и своего поведения, эталонной группой.

Цели обучения

Объясните назначение референтной группы

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Теория социального сравнения утверждает, что люди используют сравнения с другими, чтобы получить точную самооценку и научиться определять себя. Референтная группа — это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.
  • Референтные группы обеспечивают ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик.
  • Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой он стремится.
Ключевые термины
  • самоидентичность : многомерная конструкция, которая относится к восприятию человеком «себя» по отношению к любому количеству характеристик, таких как академические и неакадемические, гендерные роли и сексуальность, расовая идентичность и многие другие.
  • социальная роль : это набор взаимосвязанных моделей поведения, прав и обязанностей, концептуализированных участниками в социальной ситуации.
  • контрольная группа : это понятие, относящееся к группе, с которой сравнивается отдельный человек или другая группа.

Теория социального сравнения основана на убеждении, что в людях есть стремление получить точные самооценки. Люди оценивают свое собственное мнение и определяют себя, сравнивая себя с другими. Одним из важных понятий в этой теории является референтная группа. Контрольная группа относится к группе, с которой сравнивают человека или другую группу.Социологи называют любую группу, которую люди используют в качестве стандарта для оценки себя и своего поведения, референтной группой.

Контрольные группы используются для оценки и определения характера данного человека или других групп, характеристик и социологических атрибутов. Это группа, к которой человек относится или стремится связать себя психологически. Референтные группы становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее опыта, восприятия, познания и представлений о себе.Это важно для определения личности, взглядов и социальных связей человека. Эти группы становятся основой для сравнения или противопоставления, а также для оценки внешнего вида и характеристик.

Роберт К. Мертон выдвинул гипотезу, что люди сравнивают себя с референтными группами людей, которые занимают ту социальную роль, к которой он стремится. Референтные группы выступают в качестве системы отсчета, к которой люди всегда обращаются для оценки своих достижений, выполнения своей роли, стремлений и амбиций.Контрольная группа может быть как из группы членства, так и группы, не входящей в группу.

Примером референтной группы является группа людей с определенным уровнем достатка. Например, человек в США с годовым доходом в 80 000 долларов США может считать себя богатым, если сравнивать себя с теми, кто находится в средней группе доходов, которые зарабатывают примерно 32 000 долларов в год. Если, однако, одно и то же лицо считает, что соответствующей референтной группой являются те, кто входит в верхние 0,1% домохозяйств в U.S., те, кто зарабатывает 1,6 миллиона долларов или больше, то доход человека в 80 000 долларов заставит его или ее казаться довольно бедным.

Контрольная группа : Контрольные группы обеспечивают ориентиры и контраст, необходимые для сравнения и оценки групповых и личных характеристик.

Референтная группа : Референтные группы становятся для человека системой отсчета и источником для упорядочивания его или ее переживаний, восприятий, познания и представлений о себе.

Социальные сети

Социальная сеть — это социальная структура между акторами, связывающая их через различные социальные связи.

Цели обучения

Схема в миниатюре, ваши социальные сети с использованием узлов и связей

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Изучение социальных сетей называется «анализом социальных сетей» и «теорией социальных сетей».
  • Теория социальных сетей рассматривает социальные отношения с точки зрения узлов и связей. Узлы — это отдельные действующие лица внутри сетей, а связи — это отношения между участниками.
  • В социологии социальный капитал — это ожидаемые коллективные или экономические выгоды, получаемые от преференциального режима и сотрудничества между отдельными людьми и группами.
  • Правило 150 гласит, что размер настоящей социальной сети ограничен примерно 150 участниками.
  • Феномен маленького мира — это гипотеза о том, что цепочка социальных знакомств, необходимая для соединения одного произвольного человека с другим произвольным человеком в любой точке мира, как правило, коротка.
  • Милграм также определил понятие знакомого незнакомца или человека, которого узнают по обычным занятиям, но с которым человек не взаимодействует.
  • Милгрэм также определил понятие знакомого незнакомца или человека, которого узнают по обычным занятиям, но с которым человек не взаимодействует.
Ключевые термины
  • узел : они являются отдельными участниками в сетях, а связи — это отношения между участниками.
  • социальный капитал : добрая воля, симпатия и связи, создаваемые социальным взаимодействием внутри и между социальными сетями.

Социальная сеть — это социальная структура между участниками, будь то отдельные лица или организации. Он указывает на способы, которыми они связаны через различные социальные связи, начиная от случайного знакомства и заканчивая близкими семейными узами.Изучение социальных сетей называется «анализом социальных сетей» и «теорией социальных сетей». Исследования в ряде академических областей показали, что социальные сети действуют на многих уровнях, от семей до уровня наций, и играют решающую роль в определении способов решения проблем, управления организациями и степени, в которой люди преуспевают в достижении своих целей. Социологи интересуются социальными сетями из-за их влияния на человека и важности для него.Социальные сети — это основные инструменты, используемые людьми для знакомства с другими людьми, отдыха и поиска социальной поддержки.

Социальная сеть Иллюстрация : Пример диаграммы социальной сети

Теория социальных сетей рассматривает социальные отношения с точки зрения узлов и связей. Узлы — это отдельные действующие лица внутри сетей, а связи — это отношения между участниками. Между узлами может быть много видов связей. В самом простом виде социальная сеть — это карта всех соответствующих связей между изучаемыми узлами.Сеть также может использоваться для определения социального капитала отдельных участников. В социологии социальный капитал — это ожидаемые коллективные или экономические выгоды, полученные от преференциального отношения и сотрудничества между отдельными людьми и группами.

Правило 150 гласит, что размер настоящей социальной сети ограничен примерно 150 участниками. Правило возникает из кросс-культурных исследований в области социологии и особенно антропологии максимального размера деревни. Феномен маленького мира — это гипотеза о том, что цепочка социальных знакомств, необходимая для связи одного произвольного человека с другим произвольным человеком в любой точке мира, как правило, коротка.Эта концепция породила известную фразу «шесть степеней разделения» после эксперимента психолога Стэнли Милгрэма в маленьком мире 1967 года, который обнаружил, что двух случайных граждан США связывают в среднем шесть знакомых. Милгрэм также определил понятие знакомого незнакомца или человека, которого узнают по обычным занятиям, но с которым человек не взаимодействует. Тот, кого ежедневно видят в поезде или в спортзале, но с кем не общаются иначе, является примером знакомого незнакомца.Если такие люди встречаются в незнакомой обстановке, например, во время путешествия, они с большей вероятностью представятся, чем идеальные незнакомцы, поскольку у них есть общий опыт.

Исследования

Недавние исследования показывают, что социальные сети американцев сужаются, и все больше и больше людей не имеют близких друзей или людей, с которыми они могли бы поделиться своими самыми сокровенными мыслями. В 1985 году средний размер сети в США составлял 2 человека.94 человека. К 2004 году количество доверенных лиц сократилось почти до 2,08 человек. Почти половина, 46,3% американцев, говорят, что у них есть только один доверенное лицо, с которым они могут обсуждать важные вопросы, или совсем нет. Чаще всего на вопрос о том, сколько доверенных лиц у каждого человека, в 2004 г. отвечал ноль.

Интернет-сообщества

В Интернете социальные взаимодействия могут происходить в онлайн-сообществах, что исключает необходимость быть лицом к лицу.

Цели обучения

Обсудите не менее трех основных характеристик онлайн-сообществ

Основные выводы

Ключевые моменты
  • Интернет-сообщество — это виртуальное сообщество, которое существует в сети и члены которого обеспечивают его существование, принимая участие в ритуалах членства.
  • Интернет-сообщество может принимать форму информационной системы, в которой каждый может публиковать контент, например, системы досок объявлений или системы, в которой только ограниченное количество людей может инициировать публикации, например веб-журналы.
  • Стоимость играет роль во всех аспектах и ​​этапах для онлайн-сообществ. Достаточно дешевые и легко доступные технологии и программы также повлияли на рост создания онлайн-сообществ.
Ключевые термины
  • информационная система : Любая система обработки данных, ручная или компьютеризированная
  • Интернет-сообщества : Это виртуальное сообщество, которое существует в сети и члены которого обеспечивают его существование, принимая участие в ритуале членства.
  • weblog : Веб-сайт в форме постоянного журнала; блог.

Интернет-сообщество — это виртуальное сообщество, которое существует в сети и члены которого обеспечивают его существование, принимая участие в ритуалах членства. Интернет-сообщество может принимать форму информационной системы, в которой каждый может публиковать контент, например, системы досок объявлений или системы, в которой только ограниченное количество людей может инициировать публикации, например веб-журналы. Интернет-сообщества также стали дополнительной формой общения между людьми, которые знают друг друга прежде всего в реальной жизни.Многие средства используются в социальном программном обеспечении по отдельности или в комбинации, включая текстовые чаты и форумы, в которых используется голос, видеотекст или аватары.

Развитие интернет-сообществ

Идея сообщества не нова. Но что нового, так это перенос этого в онлайн-мир. Сообщество ранее определялось как группа из одного места. Если вы жили в обозначенном районе, вы стали частью этого сообщества. Взаимодействие между членами сообщества происходило в основном лицом к лицу и в социальной обстановке.Это определение сообщества больше не применяется. В онлайн-мире социальные взаимодействия больше не должны происходить лицом к лицу или основываться на близости. Вместо этого они могут быть буквально с кем угодно и где угодно. При разработке онлайн-сообщества необходимо учитывать ряд ценностей. Некоторые из этих ценностей включают: возможности, образование, культуру, демократию, человеческие услуги, равенство в экономике, информацию, устойчивость и коммуникацию.

Стоимость играет важную роль во всех аспектах и ​​этапах для онлайн-сообществ.Достаточно дешевые и легко доступные технологии и программы также повлияли на рост создания онлайн-сообществ. Хотя для участия в некоторых онлайн-сообществах, таких как определенные сайты знакомств или для ежемесячных подписок на игры, требуется оплата, многие другие сайты бесплатны для пользователей, например, социальные сети Facebook и Twitter. Из-за дерегулирования и расширения доступа в Интернет популярность онлайн-сообществ возросла. Интернет-сообщества обеспечивают мгновенное удовлетворение, развлечение и обучение.

Создание Интернет-сообществ

Каждое онлайн-сообщество имеет определенный набор участников, которые участвуют по-разному. Скрытень наблюдает за сообществом и просматривает контент, но не добавляет в сообщество контент или обсуждение. Новичок вовлекает сообщество, начинает предоставлять контент и предварительно участвует в нескольких обсуждениях. Регулярный пользователь постоянно добавляет к обсуждениям и контенту сообщества и взаимодействует с другими пользователями. Лидер признан ветераном-участником, который общается с постоянными клиентами для выработки более высоких концепций и идей.Наконец, старейшина покидает общину по разным причинам. Например, у старшего могут измениться интересы или не хватить времени, чтобы оставаться на связи.

Исследования

В 2001 году консультанты McKinsey & Company провели исследование, в ходе которого выяснилось, что только 2% клиентов транзакционных сайтов вернулись после первой покупки. Напротив, 60% новых пользователей онлайн-сообществ начали использовать и посещать сайты регулярно после первого опыта. Интернет-сообщества изменили правила игры для розничных фирм, поскольку заставили их изменить свои бизнес-стратегии.

Facebook : Хотя для участия в некоторых онлайн-сообществах, таких как определенные сайты знакомств или для ежемесячных подписок на игры, требуется оплата, многие другие сайты бесплатны для пользователей, например, социальные сети Facebook и Twitter.

.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *